Біографія Андрія Малишка

41579 Біографія Андрія Малишка

Біографія Андрія Малишка

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада в Обухові (нині місто Київської області) в сім’ї шевця.

Читайте также: Красивое лицо

Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!»

Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.

Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».

Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».

Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членомВКП (б) (від 1943 року).

У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».

Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

50177

Творчість

У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».

Дивіться також:  Малишко Андрій – Розшумовуйся, зелений дубе…

Упродовж 1935–1940 років видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.
За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію.

Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Платон Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький,Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак, Олександр Білаш.

Протягом 1961–1970 років вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970).

Дивіться також:  Малишко Андрій – Кармалюк ...... XI

Кінематографічні роботи

Написав тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1959), «Абітурієнтка» (1973).

Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962).

Йому присвячено науково-популярну стрічку «Андрій Малишко» (1969).

Премії та нагороди

1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика» та поему «Прометей».
1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем».
1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».
1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани», а також медалями.

Вшанування пам’яті

Іменем Андрія Малишка в 1971 році названо вулицю в Дніпровському районі Києва. Також є вулиці А. Малишка у Богуславі, Борисполі, Горлівці, Донецьку, Ковелі, Коломиї, Коростені, Луганську,Обухові, Смілі, Тернополі.

На могилі Андрія Малишка, на Байковому кладовищі у 1973 році було встановлено надгробний пам’ятник з мармуру, роботи скульптора Галини Кальченко.

На фасаді будинку Роліту, де мешкав поет, в 1973 році встановлено бронзову меморіальну дошку (скульптор І. В. Макогон).

У 1991 році в Обухові в будинку, де народився поет, відкрито музей.

Про А. Малишка у 1983 році на кіностудії «Укртелефільм» знято документальний фільм «Андрій Малишко» (оператори — П. Щириця, Т. Щепанкевич).

31 жовтня 2003 року Національний банк України випустив в обіг 2-гривневу пам’ятну монету присвячену Андрію Малишку.

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Андрій Малишко)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

1 × 5 =

Сейчас читают:
top