Іван Драч – Робота і дозвілля

51860

Іван Драч – Робота і дозвілля

Одна кімната — наліво,
Друга кімната — направо,
Моя кімната — посередині.
В одній кімнаті Робота
День і ніч вистукує на машинці.
В другій кімнаті Дозвілля,
Безтурботне, цілується, випиває,
Лається, аж вуха слонові в’януть.
— Гості-сусіди, завітайте до мене.—
На один стілець сіла Робота,
На другий стілець Дозвілля присіло.
— А де ж мені, господарю, сісти? —
На один стілець я присів.
На другий Дозвілля лукаво присіло.
— Господарю, де ж Роботі у вас присісти?—
На один стілець присіла Робота,
Я серйозно присів на другий.
— Любчику, де ж Дозвіллю в тебе присісти?
— Слухайте, а коли я внесу третє крісло?—
…Вони обоє дивились у вікно.

Іван Драч – Соняшний етюд

Де котиться між голубих лугів
Хмарина ніжна з білими плечима,
Я продаю сонця — оранжові, тугі,
З тривожними музичними очима.

Ось сонце віри, чисте і просте,
Ось сонце міри з віжками на храпах,
Ось сонце смутку, звідки проросте
Жорстока мудрість в золотих накрапах.

І переливно блискотять сонця
Протуберанцями сторч головою.
Беріть сонця — кладіть мені серця,
Як мідяки, пожмакані журбою.

Я ваші душі клином обмину,
Я не поставлю їх на п’яні карти,
А що сонця за дорогу ціну,
То сонце завжди серця варте.

“Вітчизна”, 10, 1961

Іван Драч – Таємниця буття

Десь там, у найвищих глибинах,
Десь там, у найглибших висотах,
Таємниця вродилося, як пелюстина,
Як бджола в золотистих сотах.

Дивіться також:  Іван Драч – Смерть Шевченка (симфонія)

Уся — з найтемнішого світла,
Уся — з найсвітлішого змроку
Борсалась Таємниця, то тьмава, то світла,
Долаючи купіль жорстоку.

Ген там з найгіркішого солоду,
Ген там з найсолодшого болю
Зростала вона аж блакитна від голоду
І рвалася тужно на волю.

Десь там, в найпалкішому холоді,
Ген там, в холоднючій спекоті,
Таємниця життя вибухала,
Золотиста і зірна насподі.

І жахала вона бездонністю,
І манила вона мерехтливістю.
У закони лягла беззаконністю —
Таємничою справедливостю.

Таємнице буття — моя болісна рано,
Прадавній мій зболений кореню, де ти?
Сонця вибухають ранісінько-рано
Й народжують бджіл, і людей, і планети.

Отам, у найвищіх глибинах,
Отам, у найглибших висотах,
Таємниця, наша вічна жар-птиця,
Наше серце бездонням висотує…

Іван Драч – Тихий етюд

Що несеш мені в тихому імені,
В зливі кіс, перевитій, важкій?
Що нашепчуть вуста твої стримані
Несповитій тривозі моїй?

Чи над каннами над пломенистими,
Де я пісню твою перестрів,
Знов розсиплешся аметистами
З-під холодних і зламанних брів?

Що з твоїми словами невмілими,
Хто їх трунком гірким напоїв?..
І біжать між березами білими
Білі руки в тривоги мої…

Іван Драч – Чому ти серце, все болиш частіш?..

Чому ти серце, все болиш частіш?
Пора б тобі вже бути бронзовіш,
А ти кипиш, од муки розпанахане,
Вогонь горить буйніш — не тихне і не тахне.
Я чую, як в мені у золотім вогні
Жар-птиця фенікс зводиться на дні,
Як бавить пір’я, як поводить оком
І в кожні пологи разить електрошоком.
До краю розшматовує істоту,
Буденну і тверду мою достоту,
Дощенту вимордовує, розкраює,
Жахає пеклом, де там к бісу раєм!
Злітає, мов з гнізда, ламає жахно ребра,
Душі бездушно полишає жебра,
Із лютістю нещадною мене
Лиш попелом на сторони війне
І геть злітає горда — неймовір’я, —
Мені перо лишивши, мале пір’я,
Яким пишу про клекіт сонця спомин,
Весь знищений і чорний — в сажі комин!
Я довго гою свої дивні рани,
Все кутаю в канупери й катрани,
Закаююсь горіти в тому грищі,
Ледь зводжуся на власнім попелищі!
Аж чую — знов! Знов золоте пташатко
Мене жахає вогняним початком,
В’є фенікс знову золоте гніздів’я,
Меча загнавши в душу по руків’я!..

Дивіться також:  Іван Драч – Єдина, з твоїх фантазій…

Іван Драч – Перо

Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюб мій!

Нам розтинати дні ці карі
До серцевини, до зорі,
Куди не дійдуть яничари
В облудній словоблудній грі.

Дні полохливі, і невтішні,
І лаконічні, точні дні,
І дні, мов глечики з Опішні,
Протяті шпагами вогнів.

І дні, яким нема відради,
І виноградні, теплі дні,
Де тихо сплять старі досади,
Зіщулившись, на самім дні.

Дні променисто легковажні,
Горбаті дні, мозільні дні,
І дні чеснот, і дні продажні,
Яким солона кров зрідні.

Перо — це наша спільна доля —
Все обійти і все знайти,
Аж поки в головах тополя
Не прошумить за два хрести.

Автор:
Дата: