Іван Франко – Гриць Турчин

41279 Іван Франко – Гриць Турчин

Іван Франко – Гриць Турчин

Муштруйся, рекруте-небоже,
Слізьми оружжя обливай!
Хились, корись, а тільки, брате,
Оружжя з рук не випускай!
Учись владати ним, учися
Стріляти цільно і в лице
Безстрашно смерті заглядати:
Важкого бою час іде.
Прийдесь за правду твердо стати
Хлоп в хлопа і плече в плече,
Прийдесь на ворога стріляти,
І кров рікою потече.
На віковічную неволю,
Пониження і гнет твердий,
На зло, що, наче гадь несита,
Ссе кров із людськості грудий,
Прийдесь стріляти й не одному
Життя покласти в боротьбі.
Учися ж, рекруте, хоч прикро
Не раз приходиться тобі!
Учись, щоб був ти сильним мужем,
Як засвітає день новий!
Учись, щоб в ряд ти став готовим,
Як крик роздасться бойовий!

7 апреля 1880

Іван Франко – Тетяна Ребенщукова

Старці і книжники грізно накинулись
Каменувати тебе:
Всіх їх некритая, непідсолоджена
Правда по серці скребе.
Горе сердечнеє, людське, великеє
Серць їх не ткнуло брудних;
Те лиш їх гніває, чом так без страху ти,
Прямо стаєш перед них?
Чом так покірно, так тихо, так прямо ти
Йдеш, куди серце веде,
Йдеш не на розкоші, йдеш, хоч виразно ти
Бачиш там горе бліде?
Чом не навчилась ти ніжностей, хитростей,
Підлостей світських жінок,
Чом ти закинула мову їх, клятви їх,
Пута звичаїв, думок?
Чом ти їм совість і серце поставила
Перед фальшивим лицем:
Хочеш одверто, свобідно те діяти,
Що вони діють тихцем.

5 апреля 1880

Іван Франко – О. О.

«Сумоглядні ваші співи,
Все лиш горе та неволя,
Мов нема ніяких цвітів
Крім будяччя серед поля.
Чорним вкривалом жалоби
Ясне небо ви закрили,
В людських серцях горе, злобу
Й зопсуття лиш ви відкрили.
Зависті пожар зловіщий
Серед люду ятрите ви,
Замість радощів, любові –
Всіх до бою зовете ви.
Брудом буденним сплямили
Чисту красоти святиню,
Ви в шинок з висот небесних
Затягли пісень богиню!»
Так гнівним говорять словом
Ситі судді естетичні
І ридають, що засохли
Давні хвилі поетичні.
«Висхли хвилі, заніміло
Чистеє вітхнення слово;
Як не ми його відновим,
То не віджиє наново».
Хухають вони і шепчуть
Естетичнії формули,
Крають, латають і ліплять
Світ будущий із бібули.
А життя йде своїм ходом.
Хвиля мислі, хвиля духу
Розливаєсь, їх ридання,
Ані формул їх не слуха.

1881

Іван Франко – Олі

Коли часом на вулиці побачу
Вдову убогу, сиротя мізерне,
Що к мені руку простяга жебрачу,
В німім благанні очі к мені зверне,
Тремтить в лахмітті, босе, на морозі,
Сльотою бите й гордуванням ситих, –
Огнем на серце капають ті сльози,
Той жаль голодних, нищих і невкритих.
І думаєсь мені: «Недовго, може,
Коли мене важка прийме могила,
І ти отак підеш на роздорожжє
О хліб просить, моя дружино мила!
І зжовкне, зв’яне те лице, що нині
Так любим сяйвом, щирістю ясніє,
Погаснуть очі, що сміялись к мині,
Жура зв’ялить тебе, моя надіє!
І діти наші – ох, аж серце в’яне! –
Сльотою биті, босі, у лахміттю,
На сльози й горе непросвітно-тьмяне,
Як сиротята, геть підуть по світу».
І тайком я тремтячою рукою
Остатній гріш їм ткну й гадаю: «Може,
Хтось змилуєсь колись і над тобою
І сиротятам нашим допоможе».

Дивіться також:  Іван Франко – «Не люди наші вороги…»

1886

Іван Франко – «Ми оси, ми оси!..»

Ми оси, ми оси!
Хто любить приноси,
Хто любить чуже
До себе горнути,
Хто голих стриже,
Хто вміє тягнути
З робучих людей
Остатнюю свитку,
Сирітських дітей
Здирає, як липку,
Хто надто турбуєсь
Сусідським добром,
Нехай нас пильнуєсь,
Бо тнемо жалом!
Ми оси, ми оси!
Хто кльоцом і досі
Чапить у багні,
Освіти лякаєсь,
Сучасні огні
Клене-проклинає,
Хто рідний наш край
Твердою стіною,
Неначе Китай,
Бажає обдати,
Ужвою міцною
Наш поступ скувати,
Плащем єзуїтським
Нам сонце затьмить,
Туманом несвітським
Нам баки забить,
Най стихне й не рухаєсь,
Най геть біжить ціло,
Бо швидко почухаєсь
Там, де й не свербіло!

20 марта 1893

Іван Франко – «Був у нас мужик колись…»

Був у нас мужик колись,
Що їв хліб і сало, –
Днесь такі перевелись,
Хліба всім не стало.
Був і піп у нас колись,
Працював, як люди, –
Днесь такі перевелись,
І вже їх не буде.
Був співак у нас колись,
Що співав «Буй-Тура», –
Нині в нього, подивись,
Банкоагентура.
Твердоруський був колись
З чорним піднебінням –
Нині смирним став, дивись,
Лядським сотворінням.
Народовець, прогресист,
З кутасом мав шапку –
Нині, смирний канцеліст,
Лиже старшим лапку.
Вільнодумець, що робив
Богу все об’єкції,
Нині смирно йде, ади,
В Юр на реколекції.
Боже, що за дивний світ,
Що за переверти!
Чи сміятись, чи жаліть,
Чи просити смерти?..

1881–1893

Іван Франко – Якось-то буде!

З голоду й нужди вмирає мужик,
Крадіж, рабунки, весь край – один крик.
Мати вбиває голодну дитину.
Батько кидає кохану родину,
В Росію, Молдавію тягнуть плачучії
На заробітки отарами люде…
Радьте, розумні! Рятуйте, маючії!
– Якось-то буде! Якось-то буде!
Поле мужицьке в жидівські йде руки,
Школи мужицькі не сіють науки,
Але незгоду й ненависть народну;
Слово правдиве і думку природну
Травлять газети, хорти мов летючії,
Право, сумління потоптані всюди…
Радьте, розумні! Рятуйте, могучії!
– Якось-то буде! Якось-то буде!

1880

Іван Франко – «Послухай, сину, що премудрість каже…»

Послухай, сину, що премудрість каже:
Коли два стільці маєш до вибору –
Тут користь власну, тут святу лояльність, –
То на обох старайся разом сісти.
І будь неначе те теля покірне,
Що ссе дві мамі за свою покору.
Та ще мудрішим можеш показатись,
Коли стілець лояльності поставиш
На користі стілець і аж наверха
Сам сядеш, вищий понад тих нездарів,
Що на самих худих лояльних стільцях
Сидять, худі, мов сім корів з Єгипту.
Амінь, амінь, кажу тобі, мій сину,
Що не худі товстих з’їдять корови,
Але товсті худих з’їдять з кістками
І не подохнуть, тільки потовстіють.

Дивіться також:  Іван Франко – Моя любов

1881

Іван Франко – Хлібороб

Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що плугом святу землю оре?
Святую землю в банку заставляє,
В довги впадає, як в бездонне море,
І поти б’ється, аж остатня рація
На нього спаде – грунту ліцитація –
І поки в найми не пошкандибає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що вірно цісареві служить,
В касарні нишком рід свій споминає,
Зітхає нишком, і клене, і тужить,
Махає «гвером», в «гліді» машерує,
На варті мерзне, в «шпангах» креперує,
В «ібунках» пріє, «комісняк» снідає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, хто щирим патріотом зветься,
Податки точно рік за рік складає,
Шанує власть, перед жандармом гнеться,
Цілуєсь з возним і, хоч дуже бідний,
Як треба дати, дасть і гріш послідній,
А нащо, за що дав – і не питає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що все лиш ту науку чує,
Що тільки бідних господь бог карає,
Що ласка божа тільки багачу є,
Що чорт усюди чоловіка кусить,
А бідний все в покусі впасти мусить,
Що хлоп лінюх, п’яниця і свиня є, –
Гей, хто на світі кращу долю має?

1880

Іван Франко – «Ужас на Русі»

Лихо, сусідо! Ой горе нам, свату!
Світ вже кінчиться! Вже буря гуде!
Чув ти? На нашу нещасную хату,
Кажуть, страшенная змора іде.
Десь проявились якісь нігілісти –
Кажуть, що се людоїди, хотять
Русь нашу, матінку, з кашею з’їсти,
Перевернути теперішній лад.
Все перевернуть униз головами:
Учні професора стануть навчать,
А як азбуки не вміє – різками,
Як він їх нині, будуть його прать.
Вірні тоді парастас будуть править,
Але поклони піп битиме сам;
Купчик над склепом сей напис поставить:
«Хто дасть найменше, товар йому дам».
Суд буде також для них відповідний:
Неук судитиме вчених панів.
Хто вкрав, а хитро – той вийде свобідний,
В цюпу – хто вкрасти хотів, а не вмів.
Красти, ошукувать всім буде вільно,
Чесний заробок – отсе буде встид,
Злодія зловиш в коморі – постій-но!
Злодій тебе до уряду тащить.
Не хлоп державі з кровавого поту
Буде, як досі, податки зносить,
Але держава за хлопську роботу
Премії буде рік-річно платить.
Волі назадники стеклі запрагнуть,
А ліберали її прокленуть,
Взад поступовці, мов раки, потягнуть.
Прямо вперед невидющі підуть.
Вівці муть, кумочку, пастиря пасти,
Яйця муть, кумочку, курку учить;
Люди легальні муть грабити й красти,
Чесних почнуть злодіяки тіснить.
Горе, сусідо! Ой лихо нам, свату!
Світ вже валиться! Тріщать вже стовпи!
Треба покинуть і жінку і хату
Та вандрувать на кубанські степи.

14 декабря 1880

Іван Франко – Автограф № 214

Ой, зле, сусіде! Лихо нам, свату!
Тяжко на світі дихати вже!
Чув ти? На нашу бідную хату,
Кажуть, страшная змора іде!
Десь появились злі нігілісти…
Кажуть, неначе вни-то хотять
Русь нашу матір з кашею з’їсти,
Перевернути весь старий лад!
Все-ді поставлять горі ногами:
Хлопці будуть-ді вчителя вчить,
А як не вміє, далі різками,
Як він їх досі, стануть лупить.
Парафіяни службу муть правити,
Піп буде бити поклони сам,
А зате мусить церков поставити
І ще довкола звести паркан.
Також податки буде платити
Не хлоп державі, але вона
Хлопові, – має всіх си живити,
Сіять, орати й жати сама.
В суді засядуть хлопи й міщани,
Тії судити стануть панів;
Не арештантів поліціяни,
Муть пильнувати, так як велів
Досі закон наш, но арештанти
Поліціянів! Злодій краде,
А як властивець зловить го, – stante
Pede в арешт го злодій веде.
Іван Франко – Автограф № 548

Дивіться також:  Іван Франко – «Місяцю-князю!..»

Лихо, сусіде, ой горе нам, свату!
Тяжко на світі прожити буде!
Чув ти? На нашу нещасную хату,
Кажуть, страшенна помора іде.
Десь появились якісь нігілісти, –
Кажуть, що се людоїди, хотять
Русь нашу матінку з кашею з’їсти,
Перевернути теперішній лад.
Все-ді поставлять долі головами:
Хлопці будуть тоді вчителя вчить,
А як не вміє азбуки, різками.
Як він їх досі, будуть го лупить.
Люди тоді парастас будуть правити,
Але поклони піп битиме сам,
А зате сам мусить церков поставити.
І коло неї зробити паркан.
В суді засядуть хлопи і міщани,
Щоб адвокатів судити й панів;
Хто вкрав, а хитро, той вільний остане,
В цюпу, хто вкрасти хотів, а не вмів.
Не хлоп державі податки платитиме,
З грунту, і хати, й усього добра,
Але хлопів всіх держава живитиме,
А газдівство їх обійме сама.
Голі пройдисвіти банк закладатимуть.
Щоб багачам дозичати гроша;
З голоду бідні утішно вмиратимуть,
Щоб була сита по смерті душа.
Волі назадники встеклі забагнуть,
А ліберали її прокленуть,
Взад поступовці, мов раки потягнуть,
Прямо наперед сліпії підуть.
Вівці муть, кумочку, пастиря пасти,
Яйця муть, кумочку, курку учить,
Люди легальні муть грабити й красти,
Чесних будуть злодіяки судить.
Горе, сусідо, о лихо нам, свату!
Жий в такім світі, і стій, і терпи!..
Радше покинути жінку і хату
І вандрувать на кубанські степи!

Іван Франко – З екзамену

З іспитової кімнати
Вибіг лютий кандидат;
Збіглось в сінях товариство
І давай його питать:
«Ну, а що, ти здав екзамен?
Маєш вчительський диплом?»
Він мовчить, лиш чорна хмара
Висить над його чолом.
Далі каже: «Ні, камраття,
Правди нині не зійськать!
Той професор зоології –
То тиран і лютий кат!
Три завдав мені питання,
Як закон йому велить,
Два я знав, не знав одного,
І він смів мене спалить!
– Був ти у саду? – питає.
– Був, – говорю сміло я.
– Бачив ти пчолу? – питає.
– Бачив, – кажу сміло я.
– Кілько ж ніг пчола та має?
– Ніг я їй не рахував. –
І за се одно питання
Спік мене, бодай пропав!»

13 сентября 1888

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Іван Франко)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

18 − 7 =

Сейчас читают:
top