Іван Франко – «І ти підеш убитою дорогов…»

41276 Іван Франко – «І ти підеш убитою дорогов…»

Іван Франко – «І ти підеш убитою дорогов…»

І ти підеш убитою дорогов,
Котрою день в день тисячі ідуть!
І ти пониження й неволі путь
Пройдеш, як другі, до кінця самого.
Тепер ти ще боронишся, небого,
Ще молодою кров’ю жили б’ють
І свіжі думи сили додають,
Та швидко опору не стане твого.
В глиб звільна втягне тя багно гниле
І в кров усіми порами віссеться,
Повітря вколо тебе затрує,
І сили волі в тебе не найдеться,
Щоб опиратись довше! Затонеш ти –
І, труп живий, безвладно поплинеш ти!

Іван Франко – «Я буду жити, бо я хочу жити!..»

Я буду жити, бо я хочу жити!
Не щадячи ні трудів, ані поту,
При ділі, що наш вік бересь вершити,
Найду й свою я тихую роботу.
З орлами я не думаю дружити,
Та я опрусь гниючому болоту;
Щоб через нього й другим шлях мостити –
На те віддам свій труд, свою охоту.
А як часом моя послабне сила,
І серце в груді біль зціпить пекучий,
І людська злість зморозить кров у жилах,
То човник мя перенесе летючий –
Твоя любов підніме мя на крилах,
Аж поки вал не зломиться ревучий.

Іван Франко – Корженкові

Душно і хмарно,
Важко бурливий час!
Чи гинуть марно,
Щоб світ не знав о нас?
Йти в небезпечний бій
Чи гнутись плазом?
Друже сердечний мій,
Ходімо разом!
Щастя не ждімо,
Щастя не де, а в нас!
К сонцю спішімо,
Хоч його промінь згас, –
Вдень буде знов ясніть
Чистим алмазом.
В правди і волі світ
Ходімо разом!
З гнітом і тьмою,
З розбратанням братів
Сміло до бою
До кінця наших днів,
За серця й совісті
Ясним показом
В збройній готовості
Ходімо разом!

22 октября 1882

Іван Франко – Данилові Млаці

Прочитавши його віршик «Не можна всім догодити»
(Календар «Просвіти», 1883)

Отче Даниле, ще не все той вільний,
Хто з своїх пут сміється і кепкує;
Не все ще той поет великий, чільний,
Хто вірші пише і слова римує;
Не все ще той святий, хто богомільний,
Ні той високий, хто ся вгору дує;
Не все нас сміх розвеселить весільний,
Ні розсльозить нас той, що все сумує.
Не в тім, співаче, сила слова твого,
Щоб ти раз в раз мок в сльозах, кис у горі,
Ні щоб сміявсь, чи є чи не є з чого.
Ти будь керманич наш в бурливім морі,
Щоб в тобі бачив люд привідця свого
І все чув добре слово в добру пору.

Дивіться також:  Біографія Івана Франка

17 декабря 1882

Іван Франко – Данилові Млаці. 2-а частина

Не впору був твій плач і сміх, не впору,
То й кпились люди з сліз і з сміху твого.
Твій жаль об тім нагадує дурного –
Прости на слові – Павлуся істор’ю.
«Йди в світ, Павлусю, й тям, що говорю, –
Казала мати. – Де вгледиш якого
При добрім ділі, то вклонись до нього.
Й скажи: «Щасти біг вам чи в радості, чи в горю!»
Пішов Павлусь. Аж похорон тащиться
«Се добре діло!» – мот. Вклонивсь та й каже:
«Помайбіг! Хай вам всім отак щаститься!»
«Цур дурня! – кажуть люди. – Що ти, враже.
Не знаєш, що як здиблеш похорони,
То «Вічна пам’ять» мов і бий поклони?»
Пішов Павлусь та й, на біду, спіткав же
Весільних; ну він лобом в землю биться…
Хай вас усіх від того бог боронить!»

Іван Франко – Михалині Р.

Ні, не однако для всіх сонце сяє,
Хоч безучасно над всіми блищить.
Бідний слізьми його блиск заливає,
Щасним воно і терни золотить.
Серце дівоче, красніше сіяє
Щирість твоя, аніж сонячний світ:
Радісний усміх для щасного має,
Сльози для горя, пораду й привіт.

7 апреля 1882

Іван Франко – N. N. («Виступаєш ти чемно, порядно…»)

Виступаєш ти чемно, порядно
І говориш розумно і складно,
І лице твоє гарне та ясне –
Заглядиться дівча не одно, –
Та мене щось відтручує власне,
І смутить, і тривожить воно.
Все здається мені, що налитий
Ти сльозами і кров’ю селян,
Що людською ти кривдою ситий,
Що твій батько – дерун і тиран,
За життя носить пекло у груді,
Заливає вином черв’яка,
Та як з світом прощатися буде,
То пекельная кара тяжка
За всі зла, за грабовання враже,
За обдерте, збідніле село
Як клеймо братобійчеє ляже
На твоє мармурове чоло.
І почуєш ти жар невгашений,
Що палитиме серце твоє,
І тривога, мов меч наострений,
Твої думи зсіче і поб’є.
В твоїй груді, мов вихор в погоду,
Дикі страсті зірвуться грізні,
І, як вихор збентежує воду,
Так тебе вони внурять в багні.
І рука твоя кривдов сплюгавиться,
Переміниться в злобу любов –
Ось чого моє серце кривавиться,
Як подумать, що буде з тобов.
І дарма, що такий ти приємний,
Що друзяка ти з діла і з мови,
Що ти людяний, тихий і чемний,
Що бажаєш і стоїш любови!
Людська кривда, котров ти годований,
На добро не виходить нікому!
Так огонь, у соломі захований,
Спалить двір весь, не лиш ту солому.

Дивіться також:  Іван Франко – Моя любов

15 марта 1883

Іван Франко – Молодому другові

Чом головку ти схилив додолу,
Спер на ручку скрань ту мармурову,
А очима в далі десь блукаєш,
Наче в далі доленьки шукаєш?
Що завис на тобі сутінь суму?
Що задумавсь, молоденький друже?
Ой, не думай, голубе, ту думу,
Бо та дума зрадливая дуже!
Зразу сяє, мов сонце весною,
Наливає світ увесь красою
І чарує твоє серце й очі,
Наче любка у весільнім строю,
Наче зірка моргає з дна ночі,
Наче пчілка мід з квіток громадить;
Та як того меду покуштуєш,
Жар незнаний в серденьку почуєш,
І тоді вона тебе ізрадить!
Сонця блиски на дрібки розщипле,
Зорі в бездну темную розсипле,
В цвітів барві вкаже страсть кипучу,
В птахів піснях вкаже зойк розпуки,
У погоді вкаже скриту тучу,
У розкоші вкаже скриті муки,
В кождій перлі на красавиць шиї
Вкаже зсілі нещасливих сльози, –
І твої всі втіхи молодії
Мов мороз нещадний поморозить.
Ох, і зблідне щічка та рум’яна,
А чоло, що добра доля зрана
Цілувала, стратить блиск слоновий
І пооресь зморщинами живо,
А твій взір свобідний, лазуровий
Потемніє – самому на диво.
Бо важкий, колючий шлях розуму,
Кождий крок щемить у серці, друже!
Ей, не думай, голубе, ту думу,
Бо та дума зрадливая дуже!

1883

Іван Франко – К. П.

Гарна дівчино, пахучая квітко!
Оком і словом стріляєш ти мітко!
В серця чутливий потайник укритий –
Хто тебе бачить, той мусить любити.
Тільки ж не гнівайсь за щиреє слово:
Світ і життя ти береш поверхово,
Мислиш, хто спів твій полюбить і очі,
Той вже нічого на світі не схоче.
Сли для очей і для пісні твоєї
Кине він все – боротьбу за ідеї,
Працю для тих, що їх тиснуть окови, –
Вір мені, серце, не варт він любови.
Сли ж, крім очей і крім слова дзвінкого,
Ти не даси йому в жизні нічого,
В бій не загрієш і ран не загоїш,
Вір – і сама ти любові не стоїш.
Блиск чарівничий очей потускліє,
Зміниться голос, і спів заніміє, –
Сли ж в твоїм серці і думці пустинно,
Чим ти тоді причаруєш, дівчино?

Дивіться також:  Іван Франко – «Тяжко-важко вік свій коротати…»

1883

Іван Франко – N. N. («Будь здорова, моя мила…»)

Будь здорова, моя мила,
Я не твій!
Розлучила
Нас могуча сила.
Де поставить кого доля,
Там і стій!
Моя ж доля –
Вітер серед поля.
Стогне, віє, рве і свище
В грі страшній…
Ближче, ближче
Наше боєвише…
Важко, душно, пітьма груба,
Лютий бій…
Ось-ось, люба,
Жде мя, може, згуба.
А як гинуть, то самому!
Голос твій
З бою-грому
Звав би мя додому.
Тож не плач! Очиць, мов зорі,
Пожалій!
Згасне вскорі
Блиск їх у сліз морі.
Розійшлись, мабуть, по волі
Судьбиній
Наші долі,
Мов дороги в полі.

14–18 декабря 1883

Іван Франко – Прощальна пісня

Будь здорова, моя мила,
Я не твій!
Розлучила
Нас могуча сила!
Де поставить кого доля,
Там і стій,
Моя ж доля –
Вітер серед поля.
Вона мною що день ближче
В грі страшній
Мече, прище
На побоєвище.
Важко, душно, пітьма груба…
В хвилі тій,
Моя люба,
Жде мя, може, згуба!

Іван Франко – Анні П.

Дівчина встала рано-рано:
«Піду я в поле, мамо, мамо!
Піду я в поле до роботи,
Золоту пшениченьку полоти.
Годі сидіти дома тута:
Глушить пшеницю хопта люта;
Бур’ян буяє рісно-рісно,
За ним пшениці тісно-тісно;
Повій плететься геть на диво,
Хилить пшеницю криво-криво».
«Рано ще в поле, доню, доню,
Зимнії роси в полю, в полю!
Зимнії роси, зціпнуть ноги,
Будяччям вкриті перелоги!»
«Та доки ж, мамо, ждати, ждати?
Не сходить сонце, не видати!
Зимнії роси що ж удіють?
Та вони хопту гріють, гріють.
А пок зійти ще сонце мусить,
Хопта пшеницю здусить, здусить».
«Ей, доню, доню, бач, з півночі
Чорная хмара валом точить,
Чорная хмара, буйна злива –
Що ж зробиш в полі, нещаслива?»
«Я не боюся хмари-зливи!
Що мені вітер той бурхливий?
Я про ті тучі сміло-сміло
Буду робити чесне діло.
Нехай і повінь валом бухне,
Моя відвага не потухне,
Знесу я всяку злую долю,
Та не покину праці в полю.
Робити буду без упину
І перестану, як загину».

1880

Іван Франко – Жниця

Посвячено А. П.

Щастибі, жнице! Рано встала ти,
Роса студена ще морозить тіло,
Дрімає ліс, вкриває мла степи,
І сонечко ще схопитись не вспіло.
Но з щирою охотов стала ти…

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Іван Франко)

1 коментарий к статье Іван Франко – «І ти підеш убитою дорогов…»

  1. Sean

    Link exchange is nothing else but it is simply placing the other person’s weblog link on your page at proper place and other person will also do same in favor
    of you.

    Visit my blog post :: web hosting service

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

1 × 3 =

Сейчас читают:
top