Іван Франко – «Місяцю-князю!..»

37591 Іван Франко – «Місяцю-князю!..»

Іван Франко – «Місяцю-князю!..»

Читайте также: Рецепт Террін з куркою і вирізкою

Місяцю-князю!
Нічкою темною
Тихо пливеш ти
Стежков таємною…
Ніжно хлюпочеться
Воздушне море,
Так в нім і хочеться
Змить з серця горе.
Місяцю-князю,
Ти, чарівниченьку!
Смуток на твойому
Ясному личеньку.
Із небозвідної
Стежки погідної
Важко глядіть тобі
В море бездонне,
В людськості бідної
Горе безсонне.
Місяцю-князю!
В пітьмі будущого,
Знать, ти шукаєш
Зілля цілющого,
Зілля, що лиш цвіте
З-за райських меж…
Ох, і коли ж ти те
Зілля найдеш?..

16 іюля 1883

Іван Франко – Пісня геніїв ночі

По боях земного життя
Чи в повні свіжих сил;
В утомі з довгого пуття
Чи в першім маху крил;
Чи вниз літа склонили скрань,
Чи в серці рай весни, –
Сюди, вандрівче, ти пристань!
Засни! Засни! Засни!
Що земний шлях, що земний бій,
Ненависть і любов?
Тут ніч, тиша і супокій
Без снів і без оков.
Тут болю, ані втіх нема,
Морозу, ні весни,
Тут забуття, спокій і тьма –
Засни! Засни! Засни!
Припадь істотою цілов
Природі до грудий,
Туди верни, відкіль прийшов,
Напій безсмертя пий!
Почате в бою тіло те
Знов в вир бездонний пхни,
Що вічно смерть з життям плете, –
Засни! Засни! Засни!
А дух? Се ж іскорка лишень,
Се огник, нервів рух!
Розпадесь мозок, то й огень
Погасне, згине дух.
Воскресних не лякайсь казок,
Хай для дітей вони!
Остатній біль – побідний крок!
Засни! Засни! Засни!

10 декабря 1882

Іван Франко – На суді

Судіть мене, судді мої,
Без милості фальшивої!
Не надійтесь, що верну я
З дороги «нечестивої»,
Не надійтесь, що голову
Пред вами смирно схилю я,
Що в добрість вашу вірити
Буду одну хоч хвилю я.
Судіть мене без боязні –
Таж сильні ви, то знаєте!
Судіть без встиду, таж ви встид
На прив’язі тримаєте;
Судіть, як каже право вам,
Судіть остріше, тяжче ще –
Таж ви і право – то одно
В одній машині колісце.
Одно лишень, прошу я вас,
Скажіть виразно й сміло ви:
Яка вина моя і тих,
Що враз зо мною йдуть і йшли?
Скажіть виразно: «Люди ті –
Се зрадники! Вони хотять
Перетворить, перевернуть,
Звалити наш суспільний лад!»
Та й ще скажіть, за що хотять
Перетворити лад цілий?
За те, що паном в нім багач,
А гнесь слугою люд німий,
За те, що чесна праця в нім
Придавлена, понижена,
Хоч весь той ваш суспільний лад
Піддержує й живить вона.
За те, що дармоїдство тут
З робучих рук ссе кров і піт;
За те, що тут з катедр, амвон
Ллєсь темнота, не ясний світ;
За те, що ллєсь мільйонів кров
По прихоті панів, царів;
За те, що люди людям тут
Кати, боги, раби гірш псів.
А ще скажіте, як сей лад
Перевернути хочем ми.
Не зброєю, не силою
Огню, заліза і війни,
А правдою, і працею,
Й наукою. А як війна
Кривава понадобиться –
Не наша буде в тім вина.
Та ще скажіть, що ви й самі
Не відмовляєте нам то,
Що правду ми говоримо,
Що прямо, чесно ми йдемо
За правдою. Все те скажіть,
Судді мої, по щирості,
Тоді в ім’я сього ладу
Судіть мене без милості!

Дивіться також:  Іван Франко – «Не люди наші вороги…»

30 апреля 1880

Іван Франко – Милосердним

Нехай і так, що, мов черв’як,
Затоптаний в багно життя,
Оскорблений, унижений,
З гнівом в душі вмираю я;
Нехай і так, що, в старця мов,
Похилий мій, нужденний вид, –
Та все ж ваш дар непрошений
Глибоко грудь мені ранить.
Нехай і так, що добрі ви,
І чесні ви, і щирі ви,
Що з милосердя даєте
Старцеві милостині ви;
Та милостині вашої
Я не благав, я не просив –
За що ж ви дар той тичете,
Щоб руку мні наскрізь палив?
І хто ж вам право дав таке,
Щоб милувались ви сей час
Над кождим, у кого лице
Не так щасливе, як у вас,
В кого уста безкровнії,
Погас в очах веселий жар
І одіж драна голосно
Говорить: бач, се пролетар?
Хто знає, може, драний той,
Блідий, нужденний пролетар
Не хоче милості, вважа
Пощочиною всякий дар?
Хто знає, може, слова лиш
Прихильного від вас він жде,
А може, найвдячніший вам
За ваше мовчання буде?
А може, дар той, за котрий
Вас ваша совість похвалить,
Його важким униженням,
Мов п’ясть, додолу повалить?
А може, за той дар, що в вас
Із милостивих рук плине,
Він милість вашу дешеву
І руки ваші проклене?..

12 іюня 1880

Іван Франко – Semper idem!

Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Сміло аж до смерти
Хрест важкий нести!
Правда против сили!
Боєм против зла!
Між народ похилий
Вольності слова!
З світочем науки
Против брехні й тьми –
Гей, робучі руки,
Світлії уми!
Ще те не вродилось
Остреє залізо,
Щоб ним правду й волю
Самодур зарізав!
Ще той не вродився
Жар, щоб в нім згоріло
Вічне діло духа,
Не лиш утле тіло!

Дивіться також:  Іван Франко – Моя любов

3 апреля 1880

Іван Франко – Ідеалісти

Під пнем перегнилим в болоті гнилому
Вертяться, клубляться дрібні черв’яки:
І вродились, виросли й гинуть у ньому,
А другі їх тілом живуть залюбки.
І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній:
Десь сонце горить у всім чарі весни,
А в сонця промінні, у радості вічній
Гуляють і золотом сяють вони.
Ті сни свої черви складали в системи
З заключениям: так є найліпше, як є;
Читали промови, співали поеми
Про гарне, щасливе в болоті життє.
Втім люди той пень відвалили й поперли,
І дійснеє сонце вказалось з-за мли;
На сонце те глипнули черви й померли
І, мручи, убійчеє світло кляли.

1882

Іван Франко – «Всюди нівечиться правда…»

Всюди нівечиться правда,
Всюди панує брехня,
В ваших лиш серцях, о браття,
Най не постане вона!
Там ви для правди святої
Сильний збудуйте опліт,
Там ви огонь невгасимий
Чесної думки паліть!
Твердша від сталі твердої,
Сто раз тривкіша, ніж мур, –
Щирих, м’яких серць твердиня
Супроти громів і бур.
Там з поколінь в покоління
Правда простоїть ціла,
Поки не зломиться лютий
Вал лицемірства і зла.
І, мов те древо зимою,
Зверху безлисте, мертве,
В бурі, морози пускає
Вічно коріння нове, –
І, мов нора та підземна
Триска ключем з-під скали, –
Трисне з-під зла й пересудів
Правда жива на земли!

6 апреля 1880

Іван Франко – Супокій

Супокій – святеє діло
В супокійнії часи,
Та сли в час війни та бою
Ти зовеш до супокою –
Зрадник або трус єси.
Бо коли народи в згоді
Враз працюють, щоб природі
Вирвать тайну не одну,
В тьму життя влить світла досить, –
Горе тому, хто підносить
Самовільную війну.
Та коли в робучу пору
В нашу хату і комору
Закрадаєсь лиходій,
Щоб здобуток наш розкрасти,
Ще й на нас кайдани вкласти, –
Чи й тоді святий спокій?..

Дивіться також:  Іван Франко – Раз зійшлися ми случайно

15 іюля 1883

Іван Франко – Товаришам

І вас зі своїх зборів проженуть
Старих порядків лицарі гордії,
Ім’я і діла ваші прокленуть
І крикнуть: «Зрада! Пагубнії мрії!»
І вашу добру славу оплюють
Брехнею, й вас полічать між злодії,
Отрутою, замучених, напоять,
Надії ясні жовчею затроять.
На суд потягнуть вас, начинять вами
Всі тюрми, все покличуть проти вас –
Людей і бога. Ділом і словами
Не проминуть ранити раз у раз
М’якеє серце ваше, мов тернами.
Подумаєш: «Отак жить!» – і не раз,
Самому страшно, защемить у груди…
Чи ж так живуть з людьми-братами люди?
Не так повинні! Щоб не так жили,
Щоб брата і в найменшому пізнали,
За те якраз до бою ви пішли,
На поклик правди проти брехні стали…
Борітеся! Терпіть! По всій земли
Рівняйте стежку правді! Де застали
Лиш гложжя, терня, там по вас нехай
Зазеленіє жито, наче гай!

19 апреля 1880

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Іван Франко)
Сейчас читают:
top