Іван Франко – «Тяжко-важко вік свій коротати…»

37589 Іван Франко – «Тяжко-важко вік свій коротати…»

Іван Франко – «Тяжко-важко вік свій коротати…»

Читайте также: Огляд автомобіля Lada Vesta 2018

Тяжко-важко вік свій коротати
У незнання сумерці німім,
І хилитись, і в ярмі стогнати,
До могили простогнати в нім.
Тяжко-важко вік цілий боліти,
А не знати навіть, де болить;
Мучитись у горі, а не вміти
Того горя й крихточку вменшить.
А ще тяжче бачити всю муку,
Знати добре джерело її,
Але не могти подати руку
Тому брату, що так стогне в тьмі.
А ще тяжче гаряче бажати
Волі, правди, братньої любви,
Шарпатись у путах, гризти крати,
А на волю встати не могти.

1878

Іван Франко – «Вій, вітре, горою…»

Вій, вітре, горою
Над сею тюрмою,
Заплач надо мною,
Як рідний, як брат!
Розвій ті надії
Злудні, хоч яркії,
Що серце, мов змії,
Гризуть і палять!
Зморозь кров кипучу!
Невсипну, пекучу
Втиши думок бучу,
Що в мізку бурлить,
Щоб дні нам за днями
Безслідно минали,
Мов шум понад скали
Безслідно шумить.

13 марта 1880

Іван Франко – Думка в тюрмі

Ой рано я, рано устану,
На яснеє небо погляну,
А небо, як синій кришталь,
А в серці важкий сум і жаль.
Всміхається небо без зміни,
Глядить на тюремнії стіни,
А стіни пожовкли від сліз,
Що ними просякли наскрізь.
Гей, яснеє небо, чому ти
Глядиш, так весело всміхнуте,
Пощо в ту проклятую кліть
Ти шлеш такий любий привіт?
Тут сльози, ти радість голосиш!
Ти вільності запах приносиш,
А тут ось понура тюрма,
Могила тісна та німа.
Живий у могилу заритий,
Гляджу я на світлом облитий,
На вільний, веселий той світ –
Кров жаром у жилах кипить.
За що мене в пута скували?
За що мені воленьку взяли?
Кому я і чим завинив?
Чи тим, що народ свій любив?
Бажав я для скованих волі,
Для скривджених кращої долі
І рівного права для всіх –
Се весь і єдиний мій гріх.

Дивіться також:  Іван Франко – «Місяцю-князю!..»

[1877]

Іван Франко – «Відцуралися люди мене!..»

Відцуралися люди мене!
Сей та той надійде і мине!
Тільки боязно скоса зирне…
Чи бояться ті люди мене?
Я блукаю, мов звір серед гір,
Серед шуму вулиць містових,
В серці чую слова, мов докір:
«Ти проклятий один серед них!»
Самотою ходжу я, мов блуд,
З горем в серці нестерпно важким…
Всі знайомі минають, ідуть –
Поділитися горем ні з ким.
Якби в сльози кривавії знов
Міг я все своє горе розлить,
Я би виплакав всю свою кров,
Щоб нічого з людьми не ділить.

18 ноября 1880

Іван Франко – «Мій раю зелений…»

Мій раю зелений,
Мир-зіллям маєний,
Стелися круг мене
В далекую даль!
Пречудний спокою,
Витай надо мною.
Святою рукою
Прогонюй мій жаль!
Як сонечко сяє!
Як вільно гуляє
По вільному краї
Мій погляд кругом!
Луги за ланами,
Село між садами
І мир між хатками,
Спокій над селом.
А люди щасливі,
Брати мов зичливі,
На прадідній ниві
Працюють поспів…
І пісня лунає
Від краю до краю:
Тут пана немає,
Немає й рабів!
О краю мій, світе!
Щоб раз тебе вздріти,
Я рад був терпіти
Весь вік у ярмі.
А днесь тя щоднини
З утіхов дитини
Видаю, єдиний,
У снах, у тюрмі.

14 марта 1880

Іван Франко – «Ночі безмірнії, ночі безсоннії…»

Ночі безмірнії, ночі безсоннії,
Горе моє!
Мозок наляжуть думки невгомоннії,
В серці грижа, мов павук той, полоннії
Сіті снує.
Виром невпинним бажання сердечнії
Рвуться, летять –
Вічно невтишені і безконечнії…
Мов на свої мене крила безпечнії
Схопить хотять.
Де ви так рветесь, куди ви літаєте,
Думи-орли?
В гості до зірки ви, чень, не бажаєте?
К земним зіркам же ви й стежки не знаєте
Тут по земли.
О моя ясна, блискуча зірничко,
Де ти живеш?
Чи за життя ще я вздрю твоє личко?
Чи аж по смерті на гріб мій, горличко,
Плакать прийдеш?

Дивіться також:  Іван Франко – Христос і хрест

12 декабря 1882

Іван Франко – «Непереглядною юрбою…»

Непереглядною юрбою
Ідуть за днями дні мої,
Так страшно одностайні всі,
Як олов’яні хмари ті,
Що звільна линуть надо мною.
Без діл, з закутими руками,
Без мислей деревію я,
Минає молодість моя,
Мов чиста річка степова
Безслідно гине між пісками.
Гинь, гинь, хоч жити ще не вспів,
І слід загине за тобою,
Розслизнеться, мов сніг весною, –
Лиш в серці тиск важкого болю –
Єдиний слід минувших днів.

14 марта 1880

Іван Франко – «Світ дрімає. Блідолиций…»

Світ дрімає. Блідолиций
Місяць задрімав над ним, –
Знать, замкнули в небі двері
І поснулося святим.
Тож все горе світовеє,
Що від сонних утекло,
На мою безсонну душу
Мов горою налягло.

23 сентября 1880

Іван Франко – «Чи олово важке пливе у моїх жилах…»

Чи олово важке пливе у моїх жилах
Так сонно, звільна, зимно замість крови?
Чи мізку рух чия рука спинила
І бистрий потік мислей загатила,
Вгасила іскру дотепу й розмови?
Так важко, звільна хвиль, годин і днів
Повзуть безбарвні, непроглядні стада!
І дух у тілі, бачиться, зомлів,
Мов в купелі пливак відважний ослабів
І тисне к дну його лінивих хвиль громада.

14 марта 1880

Іван Франко – «Безкраї, чорні і сумні…»

Безкраї, чорні і сумні
За ночами минають ночі,
І безутішному мені
Схід сонця сниться. Бачать очі
Крізь мур тюремний, як лютує
Завзята боротьба в природі.
Ще темний Агріман панує,
Розпершись гордо там, на сході.
Та в царстві своїм чує він
Таємну дрож. Ось легкокрилі,
Мов стріли, до понурих стін
Летять від сходу світла хвилі.
Лютує Агріман, гасить
Ненависне проміння враже,
Та хвиля світла все біжить,
Хоч що він робить, що він каже.
Хитаєсь трон його твердий,
І чуєсь Чорному цареві,
Як Ормузд ясний, молодий
Вже виринає з хвиль рожевих.
16 апреля 1880

Дивіться також:  Іван Франко – «Не люди наші вороги…»

Іван Франко – «Догорають поліна в печі…»

Догорають поліна в печі,
Попеліє червоная грань…
У задумі сиджу я вночі
І думок сную чорную ткань.
І коли ж то той жар догорить,
Що ятриться у серці мені?
І чи скоро-то горе згасить
В моїм мізку думки огняні?
Ох, печуть і бушують вони!
Гризе душу й морозить нуда!
Кров кипить, і нутро все в огні –
Вколо ж мур і неволя бліда.
Я боротись за правду готов,
Рад за волю пролить свою кров,
Та з собою самим у війні
Не простояти довго мені.

18 ноября 1881

Іван Франко – «Не покидай мене, пекучий болю…»

Не покидай мене, пекучий болю,
Не покидай, важкая думо-муко
Над людським горем, людською журбою!
Рви серце в мні, бліда журо-марюко,
Не дай заснуть в постелі безучастя –
Не покидай мене, гриже-гадюко!
Не дай живому в домовину класться,
Не дай подумать ані на хвилину
Про власну радість і про власне щастя,
Докіль круг мене міліони гинуть,
Мов та трава схне літом під косою,
І від колиски аж по домовину
Жиють з бідою, наче брат з сестрою, –
Докіль життя тяжким нас давить валом,
На пні ламає силою страшною,
Докіль ще недосяглим ідеалом
Для міліонів ситість, тепла хата, –
Докіль на лицях сльози, ніби ралом,
Борозди риють, доки зимна крата
Тюремна руки путає робучі,
Мруть з голоду бездомні сиротята,
Пишаються під небом ті блискучі
Гнізда розпусти, зопсуття й обмани
І світ заражують, докіль могучі
«Стовпи» отруту ллють в народні рани,
Думки кують, для прихоті своєї
Люд трупом стелють люті тамерлани!
Ох, загніздись на дні душі моєї,
Важкая думо! Сильними кліщами
Стискай те серце, скоро б від твоєї
Схибнув я стежки! Ночами і днями
Шепчи над вухом: «Ти слуга нещасних!
Працюй для них словами і руками
Без бажань власних, без вдоволень власних»!

28 ноября 1883

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Іван Франко)
Сейчас читают:
top