Леонід Мосендз – Осіння ніч…

46666

Леонід Мосендз – Осіння ніч…

Осіння ніч… Коротка, як і влітку…
— Ніщо не вдієш, дівчино, прощай!
— Я буду ждать. Повернешся ти швидко?
— Я буду вірною!.. Не забувай!..

Був ясний ранок. Злотом старовинним
прозорився напроти сходу ліс.
Усе здавалось довіку незмінним,
як ти сама в спижевій рямці кіс…

Та я через далеке і прадавнє
минув межу твоїх здогадних меж!
Чи ж ще ти Пенельопо — Ярославно,
снуєш безплідність килимних мереж?

Мій шпиталь

Abyssum abyssus invocat!
Ruysbroek Admirabillis

Безодня смерти і безодня
життя спіткались на межі,
а на лезі її сьогодні
знова нап”ятий він лежить.

Лежить, мов жертовна офіра,
якій жерців байдужий спір
і тільки існування міра
вся зосередилася в зір.

Та у серпанку гарячковім
він нерухомістю повік
зорить на дні минулі знову
аж по грізний двадцятий рік.

Але нема жалю ні суму,
що все було, мов не було,
і стало тільки змістом думи,
лише луною прогуло…

Встає майбутнє. І могили
вчорашні — це його межа…
Яка ж це муку буть безсилим
під лезом смертного ножа!..

Дивіться також:  Біографія Леоніда Мосендза
Автор:
Дата: