Малишко Андрій – Данило однорукий

41586 Малишко Андрій – Данило однорукий

Малишко Андрій – Данило однорукий

Хата стоїть у селі при долині,
Сонце біжить за веселу доріжку,
Бачу ті очі синії-сині,
Рідну, далеку, привітну усмішку.

Знав ти і доброго, і ворожого,
Все за людей турбувався, нівроку,
Батьківська хата — від літа божого,
Так би сказать, з дев’яностого року,
Може посвідчить за ночі осінні,
І за мотори у доброму ділі,
І за налите тужаве насіння
В нашій у першій колгоспній артілі.
Куркулі, як чорні круки,
Підіймали вий,
Мій Даниле однорукий,
Брате мій земний.
А від хижки, хатки й степу,
Від старих садів
Ми просили до лікнепу
Бронзових дідів.

Не було в нас дошки й класу,
Тільки хата ця,
І розмова без прикраси,
Вірна без кінця.
Та ще крейди біла грудка,
За вікном дуби…
Та на дверях цих писалось:
“Ми вже не раби”.
Непогіддя те зимове,
Хвища та зима,
Де панове, де рабове?
Вже давно нема.

Були пани, були раби,
Вже тепер нема…

Ніби навчила їх рідна мати,
Ніби їм літа згадалися русі,
Сиві діди вже навчались писати,
До букваря припадали бабусі.

Так вечорами і ночами звійними,
Де нам обрізи у груди втикалися,
Часом не божим — ночами партійними
Вчили ми їх і самі научалися.

А пізніше — сиві круки
І пожар доріг.
Як ти, брате —однорукий,
Руку не вберіг?
Як ти вийшов із полону
До своїх братів
З-під німецького заслону,
З-під важких дротів?

Слав я мов другу тобі, не за гроші,
Книги свої, не такі вже й хороші,
Тільки написані у пломені,
Може, й не так, вибачай мені.

Їх палили для омани,
Як твої жалі,
Чорні, люті отамани
З чорної землі.
І летіли спопелілі
Під твої дуби
Сторінки їх чорні й білі,
Наче голуби.

Ти ж стояв у неспокої
Між страшних заграв,
Ти ж єдиною рукою
Попіл пригортав.

Хату будують в селі при долині,
Сонце біжить на веселу доріжку,
Бачу ті очі синії-сині,
Рідну, сердечну, привітну усмішку.

Дивіться також:  Малишко Андрій – Балада про комвзводу

Знову ти в полі днями й ночами,
Знову вітри молоді за плечами.
А дівоча пісня — весноголоситься,
А життя іде,
А нива колоситься!..

Малишко Андрій – Дощ

Дощик, дощик голубий,
Колосків не оббий

Зливами-приливами,
Хмарами огнивими,

Птицями-зірницями —
В небі блискавицями!

Ти спадай на межу,
Я тобі таке скажу:

— Понад ріки та ліси
Хмари-вдари понеси,

Крапельками росяними
Над ланами вівсяними,

Цебром, цебром, цебрицею
Над нашою пшеницею.

Лийся тихо вдалині
На гречки та ячмені,

На гречки та ячмені,-
Буде весело мені!

Малишко Андрій – Каменотес

Чи юга, чи день в проміннях косих,
Чи зоря пливе вечірнім плесом,
Сорок літ робив на хмарочосах,
Сорок літ — усе каменотесом.

У Чікаго шліфував граніти,
У Нью-Йорку — “білдінга” підводив,
Мертвий камінь був як самоцвіти
3 рук його, Америці на подив.

А збери снагу його і змогу,
Що лягла у камінь понадміру,
Тим камінням вистелиш дорогу
Із Нью-Йорка у Аляску сіру.

А склади каміння те на грані,
В висоту зведи камінні грати,
Буде та колона як в тумані,
Бога дасть за бороду чіпати.

От уже дійшов старого віку,
От уже і з рук не та робота,
І його, як старця чи каліку,
Виставили раптом за ворота.

Він пішов в стару свою землянку,
Де не камінь, а гнилі пороги,
Де мокриці в щілях на світанку
Стіни плачуть мокрі од вологи.

З горя випив віскі чесну склянку,
Гнівно думав з ночі безгомінням:
Мільйонера вкласти б в цю землянку,
Завалить шліфованим камінням!

Малишко Андрій – Дівча

Дівча стояло і співало,
Сріблясту ниточку вело
Про те, що радості замало
І зло людині — всюди зло;
Без батька й нені, в самотині,
Убогий вичахне обід,
Що тяжко жити сиротині,
І шлях — не шлях,
І брід — не брід.
А від Петрівців, з Синьодолу,
Із трав, із неба — звідусіль
Нам осінь винесла до столу
Солдатський хліб, росу і сіль.
І так хотілось, як на свято,
В людському щедрому гурті,
Всю землю з радістю віддати
Отій маленькій сироті;
Щоб стала осінь біля тебе —
Весною щедрості, дитя!
Ревло над шляхом сиве небо
Про світ, сирітство і життя.

Малишко Андрій – Лист до гречки

Часто сняться твої килими,
Білосніжні і медвянисті,
Де тоненькі шершаві бджоли
Колихаються на вітрах
І, покриті у бронзу літа,
Тчуть на лапках весняну, легеньку пряжу,
В мареві теплім гудуть, гудуть.

Дивіться також:  Малишко Андрій – Жива легенда ....... Пісня третя

Ти була мені затишком снів,
Коли пахла в материнській долоні,
І моє волосся на голові
Брало твої кольори в сизі ранки,
Голосок мій бринів, як твоє стебло
Бурштиновими дзвониками над полями,
Я не кажу вже нро очі дитячі,
Налиті по вінця, як дві тарілочки,
Твоєї росяної, живодайної,
Твоєї гречаної доброти.

А в кістляві голодні роки,
Коли пухли людські обличчя,
Забуваючи день життя,
Чи в тривожні солдатські ночі
Ти мене годувала кашею,
Замість хліба і молока.

Дочко моїх гречкосіїв,
Сестро Дніпра і плуга,
Через вік твої білі вершечки
Нахиляються в очі мої!
І летить моє серце, немов бджола-медоноска,
На твої загорілі гречані плечі,
Щоб разом із тобою колихатися на стеблі,
Де колискою — всесвіт,
Де вервечками — дощики смарагдові,
Де мої мотори над полем рясним
Врізаються у майбутнє!

1961

Малишко Андрій – Пісня про Київ (лірична)

Білі каштани,
Світлі огні,
Де б не бував я, —
Любі мені.

Київські ночі,
Зустрічі в саду —
В серці, куди не піду.

Гори високі,
Синь дніпрова,
Молодість наша
Вічно жива.

Київські ночі,
Зустрічі в саду —
В серці, куди не піду

Ми покохались
Там, де дуби,
В київськім небі
Два голуби

Кружать, здіймають
Крилоньки свої,
Наче ми в парі, в сім’ї.

Так воно стане,
Так воно є. …
Білі каштани,
Щастя моє.

Рідна столице.-
Ти моя весна,
Світла, погожа, ясна.

Київські ночі,
Зустрічі в саду —
В серці, куди не піду.

Малишко Андрій – Палають огні при долині…

Палають огні при долині,
І північ заходить, і сон.
Татари сидять при долині
На всіх поділяють полон:

— Два списи бери, на придачу
Китайку червону з плеча.
— Мені ж гривуна вороного.
— Мені чорнокосе дівча.

Китайка горить, як заграва,
Ірже сумовито гривач,
Оксана сльози не втирає,-
Не плач, моя бідна, не плач.

— Бери собі матір із дітьми,
Отару овець і волів.
— Віддай мені шаблю-дамаску,
Як сам ватажок повелів.

А шабля не сяє, як злото,
Воли не займають трави,
І мати із дітьми ридає:
— Сини мої старші, де ви?

Палають огні при долині,
Світанок заходить і сон,
Татари сидять при долині
На всіх поділяють полон.

Дивіться також:  Малишко Андрій – Полонянка..... XII

То хмара — не хмара у небі,
То бурі великої знак.
То коні летять чортомлицькі,
Їх свистом жене Сагайдак.

І шаблі скреснули і впали,
І порох покрив сіножать.
Татарські порубані кості
Під сонцем палючим лежать.

Малишко Андрій – Поезія

Її не купиш цвітом провесен,
Ані горлянкою, ні чином.
Поезія — це діло совісне,
Не грайся нею безпричинно.

Така собі, не знає старості
І на чолі не ставить дати,
Із чорним попелом і паростю
Стоїть одвічно біля хати.

І не легкими переливами —
Важкою кров’ю серце крушить,
Сяйне крилом своїм малиновим,
А чи обніме, чи задушить.

Малишко Андрій – Правда

Мене навчала мати ще колись;
Як виростеш, моя мала дитино,
То мудрим будь і мужнім будь в житті.
Скупі два слова. Нелегкі два слова.

У мудрості свої закони є:
І цвіт, і злет, і несходимі пущі.
Пізнай краплину і точіння зір,
Зерно, і камінь, і могутній всесвіт,
А правда лиш одна — вона колюча,
Гірка й жорстока. І завжди в біді.

Тож мужнім будь —
оборони її,
Карай себе і серце рви на частки,
Збивай коліна в кров,
Упавши — встань,
І знов іди, і знов шукай її.

Як проклянуть лукаві —
проклянися!
Як одречуться друзі —
що ж, даремно,
Залишать рідні одного —
хай так!
Як треба вмерти —тілом ляж за неї,
Ох, нелегкі два слова.
Нелегкі!

Малишко Андрій – Роздум

Чи встигну я цей камінь обтесати
У дві руки, із молотом одним?
Бо поїзд мій вечірній у долині
Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.
Уже на камені засяли очі
І налились блакиттю, вже на нім
Уста людські жагою затремтіли
І ожили, як небо ожива,
Повинуте грозою. А з путі
Той поїзд кличе в дальню вечорину,
Не може довго ждати, в нього свій
Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Різець і молот гупає в граніт,
Щоб викресати слово, хоч єдине,
І вкласти в очі, в губи кам’яні,
Нехай вони б вогнем заговорили
Моєї мови — матері життя,
Від колисання й до твердого ложа.
Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить,
І оживає кремінь, мов істота.

1968

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Андрій Малишко)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

4 × 1 =

Сейчас читают:
top