Микола Вінграновський – Іде кіт через лід…

41581 Микола Вінграновський – Іде кіт через лід…

Микола Вінграновський – Іде кіт через лід…

Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Коли чує він: зима
Його біла підзива.

— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?

— Бо я чорний, — каже кіт, —
Я лишаю чорний слід.

Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна.

І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!

1969

Микола Вінграновський – Грім

Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти.

Грім жив у хмарі, і згори
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.

А потім хмару опустив
На сад наш на щасливий
І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.

Та тут до грому навздогін
Заговорила груша:
“Трусніть і грушу, дядьку грім,
Бо важко мені дуже…”

І дядько грім сказав собі:
“Потрушу я і грушу.
Бо небеса вже голубі
Я покидати мушу”.

1969

Микола Вінграновський – Почапали каченята…

Почапали каченята
та по чаполоті,
каченята-чапенята:
сухо нам у роті.

В білих льолях сплять лілеї,
чапленя на чатах.
Ці лілеї — дрімолеї,
а ми — каченята!

Свого дядька ми приспали,
і тата, і маму,
діда-качура поклали
спати в красноталу.

А самі, хоч далеченько,
чап
по чаполоті
до води, до водиченьки —
сухо ж нам у роті!

1970

Микола Вінграновський – Новорічна заяча пісня

Хоч раз на рік ми можем не бояться —
Діду Морозе, ніс нам холоди!
Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці,
І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Новорічна колискова

Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, —
З капустою у Діда пироги!
І лише літо нам оте, яке ще буде,
Щоб ми до нього бігли крізь сніги.

Від ластівок вітальні телеграми
Прийшли із Африки нам, зайцям-русакам.
Вітри ж тим часом білими руками
Нам вуха труть, аж в носі коле нам!

Хоч раз в житті ми можем не бояться,
Не плутать свої заячі сліди!
Ти ж, вовче, не взувайсь в старі у вовчі капці,
І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!

1970

Микола Вінграновський – Приспало просо просеня…

Приспало просо просеня,
Й попростувало просо,
Де в ямці спало зайченя
І в сні дивилось косо.

Йому сказало просо: спи,
Заплющ косеньке око.
Залізли коники в снопи,
І хмара спить високо.

Заснув у хащі сірий вовк
І лапою укрився.
Твій сірий вовк в воді намок
І спати завовчився.

Заснуло поле і горби,
І на дорозі пустка.
В солодкім сні біля води
Росте твоя капуста.

Заплющ косеньке око й ти,
Підстав під вухо лапку.
Як будеш спать — будеш рости,
Маленьке зайченятко.

1970

Микола Вінграновський – Перша колискова

Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.

Спи, моя гіллячко голуба,
Тихо в моїм серці і щасливо.
За вікном хлюпочеться плавба
Твоїх літ і долі гомінливої.

Спи, моя дитинко, на порі.
Тіні сплять і сонна яворина…
Та як небо в нашому Дніпрі,
Так в тобі не спить хай Україна.

Хай вона не спить в тобі повік,
Бо вона — для тебе і для світу…
Люлі, мій маленький чоловік,
Капле сон сріблястий з верховіту…

1963

Микола Вінграновський – Вві сні наш заєць знову задрімав…

Вві сні наш заєць знову задрімав.
Якби не в сні, то де б йому дрімати?
На теплу землю вухонько поклав
І серце своє заяче під лапи.

Додому ніч собі на небо йшла,
І на зорю дивилася мурашка…
Дрімайлику тим часом зацвіла
Під вусом, під самесеньким, —
ромашка!

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Чорна райдуга

1969

Микола Вінграновський – Сама собою річка ця тече…

Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.

Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенне
Солодкими хмаринами з дощем.

Ця річечка тече для клена і для мене,
Її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед люблю.

1970

Микола Вінграновський – Мизатий хлопчик, як горобчик…

Мизатий хлопчик, як горобчик,
З таким, як сам, до річки йде.
Іде над хлопчиками дощик,
Іде над ними й більш ніде.

А фіолетове, а синьо
При хаті півники цвітуть!
Цвіте над півниками слива,
І абрикоса пахне тут.

1969

Микола Вінграновський – Мак і кіт

Та ще змалечку-змалку,
З-за маленьких часів
Біля білого ранку
Мак червоний розцвів.

Чорні вуса котячі
У старого кота.
Чорні вуса ледачі
Кіт наставив і став.

Він дивився і кліпав,
Чорний вус вів отак:
Як це так — серед літа
Червоніє тут мак?

Та ще змалечку-змалку,
З-за маленьких часів
Біля білого ранку
Мак червоний розцвів.

1969

Микола Вінграновський – Ластівко біля вікна…

Ластівко біля вікна,
Ластівко нашої хати,
Що тобі, ластонько, дати:
Меду, борщу чи пшона?

Ластонько, літа кінець.
Діток твоїх би до хати,
Я научу їх писати:
Небо. Дніпро. горобець…

Ластонько, де не літайсь —
Мало налітатись вволю:
Ще народись та удайсь
В небо, Вітчизну і волю.

Так воно в світі і є,
Так воно є, щоб літати…
Горечко рідне моє,
Ластівко нашої хати.

1965

Микола Вінграновський – Як ішли Неквапи зиму зимувати

У Неквапи білі лапи,
А в Неквапоньок — свої:
Йшли Неквапи-непоквапи
Зимувати у гаї.

А гаї весна любила,
А гаї були при ній,
І весна їм ноги мила,
І метеличок бринів.

Йшли Неквапи-непоквапи,
Мабуть, і недовго йшли,
Але ж бачать: жовті шати
Вже гаї собі вдягли.

Що робити, як не мати —
Літа й осені нема!
Бігли-бігли Непоквапи —
На гаях уже зима.

І Неквапа білолапа,
І Неквапоньки — у сни…
Нащо квапитись Неквапам
Через зиму до весни?

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Пісня Сіроманця

1968

Микола Вінграновський – Сон

Вночі, під ранок, у гнізді
У комишах при мамі
Проснулось каченя собі
І глянуло в тумані

На срібне мамине перо,
На срібне небо повне…
Перевернулось на крило
І знов заснуло сонне.

І снився каченяті сон,
Солодкий сон при мамі:
Цвіте куга, цвіте пасльон
При березі в тумані.

Цвіте при хмарі хмареня,
І зірка недалечке…
І чуло сонне каченя:
Цвіте його крилечко.

Цвіте на небо, на політ,
На голубі тумани,
На синій цвіт. на синій світ
В гніздечку біля мами…

1967

Микола Вінграновський – До нас прийшов лелека…

До нас прийшов лелека
З косою на плечі,
Води напився з глека
Та й сів на спориші.
І так сидів лелека,
І думав те, що знав:

Пропало десь далеко
Все, що косити мав,
Пропало десь далеко.
Не видно вдень-вночі…
І плакав наш лелека
З косою на плечі.

1963

Микола Вінграновський – У срібне царство цвіркунів…

У срібне царство цвіркунів
Од вітру голубого
Упав інжир і розімлів,
І не сказав нічого.

Його понюхала оса
Своїм жовтеньким носом.
Його надибала роса
І всілась над ним росо.

Цар цвіркунів Цвіркун-Співець
Інжира як побачив,
То так зрадів — хай тобі грець! —
Що аж зайшовся плачем.

За Цвіркуном — у плач оса
Осиною сльозою,
А за осою і роса
Сльозою росяною!

Утрьох так плакали вони
Від радості і щастя,
Що цей інжир їм до весни
За мед солодшим здасться!

1965

Микола Вінграновський – Поїду з Києва…

Поїду з Києва. Важке, підтале серце
На води і на зорі понесу —
Поїдьмо з Києва! Потрохи пронесеться,
Заміниться на тульку й ковбасу,

На кофти імпортні і на лиман ранковий,
На голос мій — він висвіжіє там!..
Поїдьмо з Києва, бо кожен рік — раптовий,
Поїдемо і станемо на стані

Я так люблю тебе, що вже не маю сили,
Що тої сили наче й не було…
Прибудьмо з Києва на дині і на сливи,
На світ святий, на серце і чоло…

Нікуди не поїдемо… Пропали…
Аби ще день… але пропав і день…
Незчулись ми, як все своє доспали,
Як доспівали всіх своїх пісень.

1966

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Микола Вінграновський)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

18 + 5 =

Сейчас читают:
top