Микола Вінграновський – Новорічна колискова

48451

Микола Вінграновський – Новорічна колискова

Читайте также: Описание портативной Bluetooth колонки LG XBOOM Go

Сніг приліг на землю, льольо,
Притуливсь до тебе я,
І гойднулась біля болю
Новорічна ніч твоя…

Йди додому, старший боле,
І малому накажи,
Не дивіться нам ніколи
По той бік, де ніч лежить.

Може бути, що й не буде
Того щастячка і нам,
Але тепло пахне грудень
Молодим своїм снігам…

Ти б сказала: не змерзає
Ні мороз, ні заячня,
І душа твоя не знає,
Де твоя, а де моя…

Спи і слухай: вітер шаста
То в діброви, то з дібров…
З Новим роком, з новим щастям
Вас, гіркото, вас, любов!

1974

Микола Вінграновський – Оксана

І спродалась, й скупилась, та й додому,
Окрай дороги стежкою собі…
А на обличчі тихомолодому
Цвітуть два маки тихомолоді.

В одній руці корзина базарова,
І на другій дитина засина…
Дощу набрала хмара вечорова
На неї й на дитину з-за села.

По крапельці, по краплі, по мокренькій
До маку, до маківоньки, до нас…
А ми собі малі та молоденькі
Ідем додому в звечоровий час.

То буде сон… І нам присниться тато…
А тату — ми, стежиною йдучи…
А хаті — хата, нашій хаті — хата
Під крапелиною хмарини уночі.

1974

Микола Вінграновський – Вологий запах, запах паші…

Вологий запах, запах паші
В сухому сяєві Стожар,
Уже почав в багатті нашім
Дрімати жар, куняти жар.

Човни і ми в човнах стемніли,
Стемніла птиця на лету,
Лише козацькі дві могили
Темніють довго у степу.

Дивись-дивись: пасуться коні!
Ненамальовані, живі!
І їхні тіні в оболоні
Темніють чисто на траві.

А там за ними море грає!
Шугають зорі у Стожар!..
І в попелястий сон лягає
Червоноокий тихий пар…

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Стояла баба…

1975

Микола Вінграновський – Поїхали на Сквиру, на гриби…

Поїхали на Сквиру, на гриби,
На свіже слово, на меди на темні,
Поїхали за тінями орди,
Що вічно юні, вічно і зелені.

Де дядько крише підсвинкам буряк,
Де тітка гусям — гиля, гуси, гиля! —
Де жовтими свічками коров’як
На наших на козацьких на могилах

Цвіте і плаче жовтими слізьми,
Очима жовтими — одна-єдина квітка!
Любове дорога моя бездітна,
Моя удово, вибачте, — це ми.

Ми карасів наловим до обіду
І серцем захмелієм як на те,
І так поїдемо, і зникнемо без сліду,
Що й коров’як на нас не зацвіте.

1977

Микола Вінграновський – Величальна молодої для молодого

Кого я так люблю? люблю тільки тебе,
Рука моя в твоїй руці співає,
І погляд твій в душі моїй цвіте
Тим квітом, імені якому ще не знаю.

Не знала я, що голосом твоїм
Усе на світі вже давно говорить…
Люблю тебе — і небо входить в дім,
Блакитним словом колискову творить.

Віднині ми і наших літ сім’я
Нехай нам будуть плиннго золотою.
Господарю мій ніжний, я твоя…
Господарю мій мужній, я з тобою.

1976

Микола Вінграновський – Душа наїлася, та бреше…

Душа наїлася, та бреше.
А бреше як! і те і се.
Що вуж, мовляв, корову ссе,
А відьма жінці косу чеше.

Мовляв, каміння — це вода.
Нещастя — щастя. Радість — горе.
Зажура — сміх. А сміх — біда.
Зозуля — півень. Крапля — море.

Що бороною розум чеше
Цей вічний час в ім’я доби…
Душа наїлася та бреше.
А бреше як, не доведи!..

1960

Микола Вінграновський – У лісі вже нічого не цвіте…

У лісі вже нічого не цвіте,
Цвіте лиш дятел на сосні сумливій
Та синій дзвоник уві млі у мливій,
Це те цвітіння, але вже не те…

Нога трави в багряне відійшла,
Зозулина зоря останню росу гонить,
Ніхто вже не чека… бо це тобі боронить
Качаточко шустінням в комишах…

Та я ще не люблю! ані тебе, ні воду,
Ні дзвоника, ні дятла, ні себе…
Останній цвіт небес біля мого народу,
Останній синій цвіт між хмарами іде…

1974

Микола Вінграновський – Повернення до Львова

I

Десь далеко-далеко, що лиш слово домове,
Десь глибоко-глибоко в стародавньому дні,
Обізвався твій голос, моє місто-любове,
Твоє ніжне крило пролітає в мені.

В цьому нашому світі, у плинкім нощеденні,
В цьому нашому світі, де доля терпка,
Моє місто-любове, нам з тобою священні
І світанок Данила, і вечір Франка.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Не маю зла до жодного народу…

Доки сняться нам сни, доки сняться нам ріки
І марнота марнот по душі не снує,
Моє місто-любове, дорогі нам навіки
Ті, хто десь за тобою, ті, хто зараз тут є!

II

На маленькій планеті у великому лузі
Сходить вечір на сине, на сизе й сумне.
На шовковому вальсі, на блакитному лузі
Як давно і недавно ти любила мене.

Як раптово в хвилини блакитношовкові, —
Іще рух! іще крок! іще подих грози! —
Зацвіли твої пальці першим цвітом любові,
Зацвіли твої очі першим цвітом сльози…

Відчорніли в саду переспілі пасльони,
Ззимували сніги ув обійми ріки…
Та порожні мовчать на цепах телефони,
Та над ними порожні летять літаки…

На маленькій планеті у великому місті
Сходить вечір на синє, на сизе й сумне.
На сивавих дощах в сполотнілому листі
Як далеко-давно ти любила мене…

1971

Микола Вінграновський – Учителю, уже ми вдвох з тобою…

Учителю, уже ми вдвох з тобою…
Немолодість твоя і молодість моя…
І ріки з водами, і вечір за горою,
І ранку під горою течія…

Тараса тремоло і тремоло Хорива,
Учителю, воно й сьогодні в нас,
Наш час душі з того усього плива,
Наш час душі — неперебутній час.

Собі ми знаєм ціну не з учора…
Наш голос дихає, і серце не мовчить…
Іде по наших спинах Чорногора,
Та в пальцях нетвердих м’яке перо не спить…

Що бачиться мені: любов моя в печалі.
Моя любов і є — моя любов…
Учителю, вже ллється на вокзалі
На твою посмішку тюльпанна мертва кров…

Іди та будь! Пребудь мені у мені!
Прощайте, дорогий… Так мало вас люблю…
Святиться та любов в моїм малім іменні —
Не поруйную і не попалю.

1976

Микола Вінграновський – І те, і те: як птах ранковий…

І те, і те: як птах ранковий
Раптово випурхне з трави,
Як сон перерваний раптовий —
Мені не йдеш ти з голови.

Мені ідеш ти — не докликнуть.
А крикнеш — крикнув і сиди,
І губи дивляться і сліпнуть,
Не надивившись назавжди.

У кожної дороги — ноги.
І крок дороги — крок розлук…
Ще не ясні мені дороги,
Дороги снів твоїх і рук…

І якби, може, не прощально
Ранковий птах злетів з трави —
Непереквітло і вінчальне
Мені не йдеш із голови.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Слава художнику

1975

Микола Вінграновський – Я тій сльозі сказав: не йди…

Я тій сльозі сказав: не йди.
Я тій сльозі сказав: сиди.

Сиди, не плач, моя сльоза,
Сиди, не плач, як я сказав.

А ти заплакала й пішла,
І чорним цвітом підійшла…

Усе лишилось, як було:
Порепане моє чоло,

Та затверділий біль в очах,
Та той вогонь, що не дочах.

Лише слова, колись легкі,
Сьогодні змерзлі і гіркі.

1965

Микола Вінграновський – Не руш мене. Я сам самую…

Не руш мене. Я сам самую.
Собі у руки сам дивлюсь.
А душу більше не лікую.
Хай погиба. Я не боюсь.

Переживу. Перечорнію.
Перекигичу. Пропаду.
Зате — нічого. Все. Німію.
Байдужість в голови кладу.

Одне я хочу: старій швидше,
Зів’яльсь очима і лицем,
Хай самота тебе допише
Нестерпно сірим олівцем.

Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.
Збалакайся. Заметушись.
Офіціантським жестом вмийся,
Але — сльозою не молись.

Не — відбувалось. Не — тремтіло.
Не — золотіло. Не — текло.
Не — полотніло. Не — біліло.
Не…- господи!..- не — не було!..

Як танський фарфор — все минає:
Корою, снігом, рукавом…
Лише бджола своє співає
Над малиновим будяком.

1975

Микола Вінграновський – Блакитно на душі…

Блакитно на душі… забув, коли мовчав…
Вже гасли пальці, билася дорога,
А тут тобі і нате: молочай
При березі, в камінні, на порогах…

Кричало серце літака за ним!
А там, внизу, вода свій берег мила,
І весни починалися із зим,
І ти неподалеченьку ходила.

Де не повернешся — кругом у світі ти…
Душі світання, сутінку печалі,
Нема в тобі ні зрад, ні марноти,
Ти вся, як є. Ти вся, як будеш далі!

Люблю тебе. Ми думаєм одне.
За білим чорне, поза ним червоне.
Не вітер тишею, а тиша вітром дме,
І тане мак, в червонім чорне тоне…

1975

Микола Вінграновський – Вже неминуче буде сніг…

Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.

За ногу вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє.

Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб’є із віт над світом.

До айстр останніх припаде
Губами сніговими
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними…

Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину…
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…

1976

Автор:
Дата: