Микола Вінграновський – Синичко, синичко…

Микола Вінграновський – Синичко, синичко…

Читайте также: Гастроэнтерология

— Синичко, синичко,
А де твоя спідничка,
І ти на морозі
Ходиш в босій нозі?

— Була на весіллі,
Була й на похміллі,
І моя спідничка
Там, де й черевички.

— Сороко, сороко,
А де твоя сорочка,
Що ти на сніжини
Та без сорочини?

— Була на хрестинах,
Ще й на іменинах.
Мені ті хрестини,
Що без сорочини.

— Синичко-сороко,
А де ж ваше око,
Що ні спідничини,
Ані сорочини?

1968

Микола Вінграновський – На лист, на сніг, на квіт, на тіні…

На лист, на сніг, на квіт, на тіні,
У шелест і нешелестінь
Стелить в душевному тремтінні
Солодку, юну вашу тінь.

І в світанковім сумовинні
Прощально пестить шию, ніс
І сонні соняшники сині
В солонім сонці сонних кіс.

І знать одне: любити доти,
Доки не згасне долі рань,
Не згаснуть серця перші кроки
І перші болі перших ран.

Любити вас — любити знадність,
Любити вас — любить для вас,
Любити вас — любити радість
В червнево-вересневий час.

1965

Микола Вінграновський – Горить собі червоний глід в ярах…

Горить собі червоний глід в ярах,
По вибалках, по балках в павутинні.
І сірим стовпчиком посвистує ховрах
Попід сорочі гнізда у шипшині.

Цвіте останньо й дрібно покрівець
Біля собачих буд і при криницях.
Все буде так, як нам воно присниться,
Все буде так, як скаже нам кінець.

А буде так: червоний глід в ярах,
І покрівець-молозик біля хати.
І в лободі позеленілий дах —
На нім козу ми будем припинати.

1975

Микола Вінграновський – Передчуттям любові і добра…

Передчуттям любові і добра
І в ці рази я тішусь та радію!
Немов перегра давності стара,
Щось знову обіцяє на надію.

Затуркані бажання золоті,
І суєтою злякані довір’я,
Як діти по мертвотній руйноті
До себе знову лізуть на подвір’я…

Який щасливий голод на душі!
Яка перечекаянність! звідколи!
Яка жага вже застеляє столи!
Які на хвилі білі буруші!

А сумніви-гризоти, як татари!
А час холодну ніженьку кує!..
Не зрадь хоч раз, не проминися даром,
Один хоч раз, передчуття моє!

1976

Микола Вінграновський – Поснули — сплять оса з осиною…

Поснули — сплять оса з осиною,
Змерз чорний кетяг бузини,
І літня хмара під осінньою
Плечем біліє край зими.

На прихололе сонце зморене
Надули щоки гарбузи,
І соняха обличчя згоряне
Прошелестіло у низи.

Там, де млинок слухняно бухкає
І від олійні тихий струс,
Й голодний шпак даремно слухає
Маслини захололий пульс.

1976

Микола Вінграновський – Вставай, рибалко! Гаснуть метеори…

Вставай, рибалко! Гаснуть метеори,
В загуслу північ б’ються каюки.
Здіймай вітрила і заводь мотори,
Де кручі, глід, стежки і будяки.

У морі чисті ми і душами високі,
І море не приймає жебраків,
Бо мозолі рибальські чорноокі
Йому у душу світяться з віків…

Вставай, рибалко! В зоряну заграву
Веди моторів і човнів політ.
Я заберу твою солону славу
І не віддам солодкою у світ.

Губами хвиль ми щастя п’єм і горе,
І долю нашу п’єм без вороття.
І чим сильніш гойдатиме нас море,
І чим сильніш гойдатиме нас море,
Тим менше нас гойдатиме життя.

1957

Микола Вінграновський – У білім сні, у білім сні зимовім…

У білім сні, у білім сні зимовім,
В землі під серцем ворухнулася весна,
І тінь конвалій синьоголосна
Нам почала весну в своїм пахучім слові.

Зеленим голосом сади зовуть зозулю,
Зелений борщ збігає на плиту.
Розплющив очі вітер на цибулю,
Картопля дивитьсяі у землю золоту.

Початку золотий і Наш провесню повернень!
Я думаю передчуттям весни,
Передчуттям очей щасливих зерен.
Вони — це я. А я — то є вони.

1965

Микола Вінграновський – Кохана…

Кохана
ти не знаєш
що коли я приходжу від тебе
я засинаю
людиною
а просинаюся деревом
і вранці
шумлю у нашому подвір’ї
і сусіди дивуються
звідки
за ніч
виросло таке
дерево
Кохана
ти не знаєш
що коли я приходжу від тебе
я засинаю людиною
а просинаюся
хмарою
яка зачепилась
за середвіття двадцятого віку
і яка не знає
куди їй пливти
і все небо
дивується
що це в мене за хмара
яка не знає
куди їй пливти
адже вона знає ця моя хмара
що єдина вітчизна у неї
це я
небо
Кохана
ти не знаєш
що коли я приходжу від тебе
я засинаю Миколою
а просинаюся
поїздом
який везе під ракетними небесами
мільйони дівчат
таких
як ти
кохана.

1965

Микола Вінграновський – Даленіє вечір в бабиному літі…

Даленіє вечір в бабиному літі,
І поміж тополі з поля до села
Гусеня хмарини плутається в житі,
Малинові пера губить із крила.

Губить воно, губить, що робити має?
В небі наліталось досхочу.
В стиглім житі вітер пера позбирає,
Все ж одно з хмарини хліба не печуть.

1954

Микола Вінграновський – Бабунин дощ

Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м’яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…
Іде хтось темним садом-заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою;
Як звуть його?
Чи взагалі він звавсь?
Хто він такий в залатанім кожусі,
В кожусі, а хапає дрижаки?..
Попискують пташата в його вусі,
І в бороді дрімають їжаки.
Одне — сов’яче око, друге — вовче,
Рука — крило, друга рука — весло,
Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,
На голові посріблене сідло,
Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
Порожню торбу він би не носив…
Стоїть, і передихує, й чекає,
Мабуть, насправді вибився із сил,
Бо хто ж то знає, скільки йому років
І скільки він живе тисячоліть?..
Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть:
Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..
З ноги на ногу ось переступив,
Щось наче хтів було мені сказати,
Та садом знов почапав у степи…

1981

Микола Вінграновський – Поглянь і глянь

Поглянь і глянь: з-за весен зими стали.
Настав той день, я думав — промине.
Осінніми імлистими устами
Не бий, не ріж, не дорізай мене.

Дивись: моря. Дивись: мій погляд — поле.
В легкій руці легке перо ячить.
І степ за полем, щастя попід болем,
Попід тихеньким болем, що мовчить.

Не йди, а глянь. Дивись, пошерхотіли
З осінньої нетихої плавби
Очерети. Очерети вчамріли.
Люби мене. Нікого не люби.

1982

Микола Вінграновський – Що сама тоненька, як бриндуша…

Що сама тоненька, як бриндуша,
Бистроцвітна, як бриндуша, теж…
Придушила душу й далі душиш,
Дихать мені, диху не даєш-

Мало тобі, бачиш, тобі мало
Рук моїх німих і не німих —
Я божився, клявся я вокзалом
Утекти, але втекти не міг.

Гоїв, гоїв, давні гоїв рани,
Як нові димлять вже, наче дим, —
На старі на золоті кайдани
Молоденькі впали кайдани.

1982

Микола Вінграновський – Лазить сонечко в травах…

Лазить сонечко в травах,
скаче коник за коником гоном,
Ї метелик з метеликом
в піжмурки грають на мить.
Лиш одна біла чапля
з малиновим волом
У зеленій воді
на сріблястій нозі стоїть.

1965

Микола Вінграновський – Я сьогодні не прийду додому…

Я сьогодні не прийду додому –
Де я?
Я сьогодні в Київ не приїду –
Де я?
Я сьогодні не дивлюсь на тебе –
Де я?
Я сьогодні – вчора й позавчора –
Де я?

1981

Микола Вінграновський – Цю грозу не забуду ніколи…

Цю грозу не забуду ніколи:
З ріг корови стікає в краплинах сонце.
Босий батько заганяє качок у комору.

1964

Микола Вінграновський – Тут, перед хатою…

Тут, перед хатою, де я колись ходив,
Зацвів для матері
Осінній пізній сонях.

1964

Микола Вінграновський – На могилі стояло сонце…

На могилі стояло сонце —
Тіні…
Жабенятко у світ дивилось
Тихо.
Зозуленя собі слів шукало
Тонко.
Біля трав у степу звучала
Тронка…

1954

Микола Вінграновський – Ніколи б не подумав…

Ніколи б не подумав, що ця хмара
Подібна буде профілем своїм
До першого мого кохання.

1964

Микола Вінграновський – Ми з нею проснулися з голубами…

Ми з нею проснулися з голубами.
Пляшка води, що не випили ввечері ми,
Замерзла вночі на балконі.

1964

Микола Вінграновський – Крізь час, і простір…

Крізь час, і простір, і крізь дерева, освітлені ніччю,
Летить на мене доля моєї Вітчизни і людства.
І сиза чайка б’ється наді мною…

1964

Микола Вінграновський – І та весна, і ця весна…

І та весна, і ця весна,
Як срібна посмішка весла.

1975