Микола Вінграновський – Величальна народові

46671

Микола Вінграновський – Величальна народові

Читайте также: Опис автомобіля Volkswagen T-Roc R 2019 — 2020

На ясні зорі і на чисті води
Ми кажемо, ми скажемо ізнов:
У просторі віків, любові і свободи
Народ — Віки, Свобода і Любов.

На ясну зорю і на чисту воду
В благословенний Леніновий час —
Цілуєм руку своєму народу,
Цю ніжну руку — вона любить нас.

Де дім і даль, осінні дальні птиці,
Де ковила під Байконур лягла —
У золоті твої, у царствені зіниці,
Народе, дивимось ще змалечку-мала.

Товариш, друг і побратим свободи,
Прапороносець власної судьби,
Безсмертний, слався! Слався, мій народе,
Мій гордий, чесний, добрий, молодий!

1977

Микола Вінграновський – Може бути…

Може бути, що мене не буде,
Перебутній час я перебув,
Але будуть світанкові губи
Цілувати землю молоду.

І моєю літньою судьбою
На Поділля, Галич і на Степ
Карим оком, чорною бровою
Ти мене у серці понесеш.

Погойдаєш, вигойдаєш, вивчиш
І на вік і на єдину мить
Біля себе, вічна і всевишня,
Знов научиш жити і любить!

1983

Микола Вінграновський – Київ

На срібнім березі Дніпра
Слов’янства золота столице,
Світанку мови і добра,
Вікно у світ стооке і столице,

Всі сто століть у скрути і жалі
Під небозвіддям згрозеної днини
Ти водиш серцем нашим мужні кораблі
З вітрилами на щоглі України.

Духовна міро нації Дніпра,
Високий воїне з мозольними руками,
Та смерть стара, неправда та стара,
Що тихомудро жерла нас віками, —

ПроклЯта, прОклята, погибла — не гребе!
Ми більш не покручі, не блазні, не лакузи.
І вільний дух, і вільних дум союзи
Сьогодні наш заколосили герб.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Пісня Сіроманця

1965

Микола Вінграновський – День Перемоги

Ярами бурими, гнідими
Тумани впали, поповзли,
Німотні тіні заходили
Сліпого попелу й золи.

Який поріг? Нема порога.
Де родовід? — не доведу.
Цілує тихо Перемога
Губами білими Вдову.

А горе горя ще народить,
В порожній вигляне рукав:
Стоїть народ мій і народи
Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища, затихли,
Зозулі лет — ні в тих ні в сих.
Земля — могила для загиблих.
Земля — землянка для живих.

І лиш сльоза з пожеж іржава
Таку ж іржаву доганя —
До смерті стомлена держава
У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий
Пита — кого? чого — пита?
Вдова цілує Перемогу
У перепалені вуста…

Погиб народ. Не стало знаку.
Одна ознака — був такий.
Під мерехтінням Зодіаку
Вербові капці і ложки.

І тут, коли, коли вже мурі
На нас дивилися віки —
В дитдомі, в гільзі, у латурі
Народ нам зав’язав пупки:

Малі-маленькі — більші-менші,
Дезинфіковані вапном, —
Так стали ми, народоперші,
Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби
Ребристе в лишаях дитя.
І цілували наші губи
Вдова-Любов, Вдова-Життя.

1978

Микола Вінграновський – Народе мій!

Народе мій! Поки ще небо
Лягає на ніч у Дніпро —
Я на сторожі коло тебе
Поставлю атом і добро;

І стану сам біля колиски
Твого буття, що ти — це ти,
І твого слова кращі зблиски
Пошлю у Всесвіту світи.

Бо Всесвіт — не поле, і люд — не глядач.
І час — не ворота футбольних моментів,
І куля земна — не футбольний м’яч
В ногах генералів і президентів!

1960

Микола Вінграновський – У синьому небі я висіяв ліс…

У синьому небі я висіяв ліс,
У синьому небі, любов моя люба,
Я висіяв ліс із дубів і беріз,
У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,
У синьому морі на синьому глеї
Я висіяв сни із твоєї весни,
У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,
І являть тебе вони в небі і в морі,
У синьому небі, у синьому морі…
Тебе вони являть і так і замруть.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Демон

Дубовий мій костур, вечірня хода,
І ти біля мене, і птиці, і стебла,
В дорозі і небо над нами із тебе,
І море із тебе… дорога тверда.

1965

Микола Вінграновський – Де дихає Байкал

Де дихає Байкал, де не встига повітря,
Де все з усюд — не хочу і не дам! —
За спинами ледащ, снобів’я і сопів’я —
Найближчий мій розмерзлоокий БАМ!

Тут океанні очі — море-морем.
Далеко йти — далеку даль нести.
Я знаю добре: не люблю я горем.
Не горем любимо. Наш поступ — з доброти.

На вічності, на вічній на мерзлоті
В туманно-фіолетовій імлі
Себе несем в турботі, в плоті, в поті
І серце на небесному крилі.

У поколіннях гідночеснолицих,
У тому, що не хочу і не дамі —
Народ мій тут іще раз народився,
Мій молодо-цілинно-юно-БАМ.

1977

Микола Вінграновський – 1945-й кілометр — БАМ

Тут я запишу письмо своє БАМу на проголодь часу.
Розум державний в очах: сорок п’ятого року, дев’яте.
Чоботи й мар, комарі реактивні і світло велике.
— Не обійду вас усіх, — каже Земля ще не менша.

Знизу оббиті озера хмарами білими — літо-зимота.
Трудно на ногу стає наш сталевий оцей міліметр,
І важко вітрам — на губах вічнотундри ЯК-40 свискоче,
Братська червона земля, а за нею ще Зея з Читою.

Ріки запишу: Чукша, Окунайка, Турука, Кичера.
Знову запишу: Зима, Окукикта, Бальма, Кимильтея.
Бадю і Уб, Тос-Юрях, Ліву Маму і Праву,
Нію і Мокву, Киренгу з Уркою, Каду і Кунерму,
А, на придачу, запишу Кунарпу та Їю з Улгою…

Ні. Не запишу. Запишу одні лише очі народу.
Волгу запишу в очах сорок п’ятого — далі-далеко.

1977

Микола Вінграновський – Прелюд № 13

За віком вік — до Курської дуги.
Від пірамід — до атомної згуби.
Завіса! Все, товариші боги!
Мені не смішно. В мене змерзли губи.

Комедія закінчена. Амінь!
Небесний дзвін відбовванів в прозор’ї,
І, кинувши на небо власну тінь,
Я встав з колін і небо взяв за зорі.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Стояла баба…

Як видно все за обрієм земним!
Якби не глибина вселюдного страждання,
Космічну глибину космічного сіяння
Не можна було б вимірять нічим!..

Як видно все!.. Привіт вам, дні нові!
З пащек гармат — волоття кукурудзи!
Летять із Африки на хату чорногузи —
Ї клекіт чуть, — в них лапи у крові…

За віком вік — до Курської дуги.
Завіса! Все, товариші боги!

1960

Микола Вінграновський – Довженко

I

Благословенні води літ,
Літа Десни благословенні
І часу вічного політ
В однім осяянім іменні.

Благословенна срібна твердь
Землі і неба, дня і ночі,
І золоті вогневі очі,
Де обнялись життя і смерть.

Священна чаша доброти
В руках всеспільності й любові
І світ, об’єднаний у слові
Краси, і правди, і мети.

Благословенна світлотінь
Судьби в щасливім одкровенні.
І многокрилля поколінь
В однім озоренім іменні.

II

— Гей, ви, мої воли, та по степу,
А моря не видно…
Ходить море під собою —
Не доїдемо…

Виглядає зоря з-за гори —
Не надивиться.
З гори та під гору від щастя до горя —
Притомилися…

Гей, далеко степу по стеблині —
Не настачило…
Буде чи не. буде хто-небудь в долині —
Там побачимо…

Має себе море в одній воді —
Сині віхоли…
Гей, ви, мої воли, воленько на волі,
Вже й доїхали…

III

Цвіркун сокиркою січе
Весло з водою, зими й весни.
Дрімає небо, і тече
Дорога зір на давню Десну.

По тій дорозі хто пройшов,
Той знає, що ті версти варті…
Але — там першою Любов
На грізній на своїй на варті.

Вона в душі його стояла,
Коли кривавивсь світ при нім,
І, як могла, оберігала
Його в стражданні золотім…

Вій був щасливий. В нім свободи
Огромний подих не защез.
Вій мав за честь судьбу народу,
Мав Революцію за честь.

У бистролітті, де немає
В безсмертя паспортів і віз,
Його нам образ воскресає,
Його надія — Комунізм.

1977

Автор:
Дата: