Микола Вінграновський – Вогненна людина

Микола Вінграновський – Вогненна людина

Читайте также: Опис кросовера Skoda Kamiq 2020

Не в кам’яній, не в дерев’яній ері —
Зустрілися ми в атомній добі,
В жахких реакціях негаснучих матерій,
У плоті вогненній з’являюся тобі.
Я — Сонця син. Творець Землі і неба.
І я — це ти. Все, що навколо тебе.
Вклонись повітрям, часом, і судьбою,
І атомом, розщепленим тобою,
І таємницею, що знаєш ти один.
Я дав тобі вітчизну і народ,
Любов і мрію. мову і мовчання.
Я не давав печалей і скорбот
Від чорного воєнного світання,
Їх автор — ти! і сам ти е творець
Трагічних дум своїх у неспокою.
Тебе чекає вічність чи кінець,
А твій кінець — це я перед тобою.
Шмат сонця я, шмат радості і муки.
Були вітчизна в мене і народ.
Був світ, і геній хліба, і науки,
Була земля і плескотіння вод.
Моє життя було колись початком
Усіх зачать в космічній глибині.
Було тоді ще небо небенятком,
І зорі були юні і страшні.
І мрію з мрій про велелюдну спільність
На крилах атома несли ми із пітьми
І донесли — в космічну безгомінність
Зірвались ми і Сонцем стали ми!..
І стали Сонцем наші дні і ночі,
І вороги, і други, і пісні,
І помилки, і помисли урочі,
І стали генії даремні і смішні…
Народе мій! Мій сонячний народе,
Тебе нема — лиш смерть твоя живе.
І смерть твоя — твоя найвища врода,
Бо смерть твою життям Земля зове!
Мислителем, згорілим хліборобом
Ти світиш їй крізь небо голубе —
І на Землі ти знову став народом,
І цей народ повторює тебе.
І жах бере мене… Шукаю слова
Сказать тобі, наземний брате мій:
Доба твоя жахлива і святкова,
Люби її, ненавидь і жалій,
І зберігай, і не прощай нічого,
Бо у прощенні буде смерть твоя,
І глупий космос стане за порогом,
І проклену тебе на сором я.
Кажу тобі: в руках твоїх сьогодні
Життя Землі і пульс її краси.
Я вірю: людства думи благородні,
Звогніть Землі ніколи не даси,
Земний мій друже!..

Дивіться також:  Біографія Миколи Вінграновського

1957

Микола Вінграновський – Двадцятий прелюд

Привіт тобі, ріко моєї долі!..
Ні, я себе не можу уявить
Без тебе, Дніпре, як і без тополі,
Що в серці моїм змалку тополить.

І навіть в цю запівнічну годину,
Коли б, здавалося, переді мною світ,
Переді мною всесвіт і політ
Думок і почуттів у верховину, —
Я раптом надивляю Україну…

Хвилину тому був я чародій,
Титан, володар, бог тисячосилий!
Віки гортав я, плакав і радів,
Вмирав, народжувавсь і знов ставав я сивий,

Був простором мій лагідний папір,
Де я писав народами і рухав
Сонця, і Землю, і колони зір,
І час був мірою мого людського духу.

Як раптом вибухнуло серце!.. І на нім
Дніпрові хвилі всесвіт застелили,
І я позбувся мужності і сили —
Стою хлопчиськом в мареві яснім…

Шляхи і степ… вітри і вітряки…
Озимина, шипшина і тополі…
І спокій повнить груди і думки…
Мовчи, любові Мовчіть, буремні долі!

Мій світ стоїть мені уперше знові
І тихну я, і світ у тиші плаче…
Ми з ним удвох… ніхто нас не побаче,
Ніхто не захвилює нашу кров.

Прощай, любов, і зненависть, і горе!
Прощайте, думи! Щастя і жалі!
Мене до себе первозданне горне
Дніпророжденний світ мій на землі,

І хата моя біла, і криниця,
І ніжний борщ з картоплею на дні…
Прийдіть мені! Вернітеся мені!
Благословіть мене і посміхніться!

Благословіть!.. Обов’язком і правом
Я змушений свій зір перевести:
Переді мною смерті і заграви,
Концтабори, прокляття і хрести;

Зруйновані народи і стремління,
Поранені бажання і думки,
Запродані хвилинами віки
Злились в хорали миру і цвітіння!

Застугоніли армії галопи,
І їх натхненники, вчуваючи кінець,
Серця перекопали на окопи
І захищаються з покопаних сердець!..

Не сплять всі партії, всі уряди не сплять,
Не спить трава і пам’ятники теплі,
Не сплять доріг зелено-сиві петлі,
І час не спить, щоб вирок підписать!..

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Величальна народові

1959

Микола Вінграновський – Сеньйорито акаціє…

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов…
Сеньйорито, колюче щастя,
Хто воно за таке любов?
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху та вологу
Відходились усі мости
І сказав я — вже слава богу,
І, нарешті, перехрестивсь —
Коли ж — здрастуйте, добрий вечір.
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито, вогонь по плечі —
Осінь, ви і осінній я…

1956

Микола Вінграновський – Прелюд

Мені привиділось затемнення Землі:
Водневих бомб чорнолетючі зграї,
І людство, скорчене у попелястій млі,
І хмари, як папір, горять у небокраї.

Кричить Америка, і Африка горить,
Волає Азія, і пломенить Європа…
Забагрюючи космосу блакить,
Летить Земля, відкривши смертно рота.

Киплять моря, кипить небесна звиш,
Вогнів корінь дуба вузлуватий…
І ти, палаюча, Хрещатиком летиш —
І падаєш серед моєї хати.

Літак мій сів. Міжзоряним морозом
Його сорочка пахне голуба,
І кранами понад Чумацьким Возом
Радянська розвертається доба.

Комуністичні партії Землі —
Радянського Союзу, Коста-Ріки,
Колумбії, Китаю, Гваделупи,
Болівії, Японії, Малайї,

Румунії, Венесуели, Кіпру,
Чехословаччини, Сан-Маріно, Цейлону,
Судану, Індії, В’єтнаму, Гондурасу,
Панами, Куби, Уругваю, Чілі,

Бразілії, Швейцарії, Тунісу,
Іспанії, Австралії, Кореї,
Німеччини, Ірландії, Канади,
Італії, і Франції, і Бірми,

І Швеції, і Англії, і Польщі,
Угорщини, Зеландії і Перу
Та інші партії закінчили нараду
Про дні і ночі людства на Землі.

1960

Микола Вінграновський – І є народ…

На сизих пагорбах рясне село горіє,
І сірі вітряки докрилюють свій вік.
В брунатних берегах ріка багряна мріє,
І гай засмучений стоїть, як чоловік.

Ні лету літака, ні шурхотіння гуми,
Тут тільки я, тут я і неба тло,
І дума про народ, моя стодумна дума
Навшпиньки заглядає у чоло.

Як міниться усе! і дурень той, хто зміни
Незмінно заміня вчорашнім днем без змін.
Народ в путі. Та він тавра не зніме
Із тих, хто за народ

являв

Дивіться також:  Біографія Миколи Вінграновського

себе

взамін

І, відрізаючи живі шматки з народу,
Пророкував народові майбуть.
Та брів народ. Де бродом, де без броду,
Без нас, нетяг, тягнувсь з не бути в буть.

Бо він народ. Бо він глагол життя.
Він зміна змін. Йому нема заміни.
Бо він один крізь весни і крізь зими
Веде свій слід з не бути у буття.

А ми? Хто ми?

Себе ми знаєм зроду.

Чимало віддалось нас жаху в рот.
Лиш ті не віддалися, хто народу
Віддав себе і ствердив свій народ.

Ми знову є. Ми — пізні. Найпізніші.
Що наросли з худеньких матерів
В саду порубанім.

Я знаю, не для тиші

Вулкани дивляться
З-під наших юних брів.

Є Віра. Є Свобода. Кров і шмаття.
Естрада, сало, космос, кавуни.
І є народ, в якого є прокляття,
Страшніші од водневої війни.

1962

Микола Вінграновський – Хліб

Присвячую Корольову

З-поза чого, з далекого незгоддя, —
Заснув у глині шумерійський серп, —
Дорогою століть в очах мого народу
Іде на вітрі чорноплечий степ.

Дванадцятого квітня мій ровесник
Був хлібом посланий у чорне й золоте:
Не старіють на світі наші весни,
І наші очі сніг не замете.

Бо хліб — давно. Ми завжди в долі з хлібом:
І сивина, і молодість, і час.
Нас пам’ятає хліб: не снідать, не обідать…
Нас пам’ятає хліб: Дніпро тече про нас.

На краплю молиться всеокеанське море,
І мати біля груші, і вікно:
З руки із нашої себе зерно приоре,
Цілуєм колос — шлях свій ведемо.

Наш хліб — на скронях. Вірою і правдою.
І Революція, і Ленін, і — політ.
Не зрадою, а тихою порадою
Він любить нас. Він тут. Він є. Він — хліб.

1976

Микола Вінграновський – В Орську

Не ти сидів тут, богом битий,
Не ти орав слізьми Орю,
Тут цар сидів, очима бликав,
Царі отут ноздря в ноздрю.

Сиділи, шевкали з Раїма,
Ловили бліх — піски й блохва…
Прийшла з неволі Україна
Й тебе на волю повела.

На вольну волю вільну всюди,
Й тебе побачивши отак,
Сказали землі, води, люди: —
Віднині бог наш — бог-кріпак.

1981

Автор:
Дата: