Микола Вінграновський – Вона була задумлива, як сад…

41516 Микола Вінграновський – Вона була задумлива, як сад…

Микола Вінграновський – Вона була задумлива, як сад…

Читайте также: Стадии развития пчелы, формирование взрослой особи

Вона була задумлива, як сад.
Вона була темнава, ніби сад.
Вона була схвильована, мов сад.
Вона була, мов сад і мов не сад.

Вона була урочиста, як ніч.
Вона була одненька, ніби ніч.
Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була, мов ніч і мов не ніч.

Вона була, що наче й не була.
Але вона була! Була!
Любове, ні! не прощавай!
Непевний крок свій не збивай.

Непевний крок свій в ніч і сад…

Сердець розбитих серцепад…

Непевний кроче мій, іди!
Непевний кроче мій, іди!!
Непевний кроче мій, іди!!!
Непевний кроче мій, не йди…

Страждаю я, страждає труд,
А хмари небо труть і труть,
І дні, мов коні вороні,
Дорогоцінний час несуть.

Вона була, вона була!
Вона була, як світ, як горн!
І її гори — моє горе,
В її краю мені хула.

Але вона — жона. Вона —
Самозбереження народу.
І мову, кров його і вроду
їй доля зберегти дана…

Ну, що ж тепер мовчиш, мій вік
Цивілізованих калік?!
Вітчизно-сльозе-мріє-сну,
Прийми болінь моїх весну.

Бо наче я вже не живу,
Свою надію неживу
Приспав під серцем і не сплю…
Двадцятий вік як я люблю.

Вона була за всі віки…
В прощальнім слові до руки
Схилялись їй і ніч, і сад…
Сердець розбитих серцепад.

1960

Микола Вінграновський – Сидів і довго думав над собою…

Сидів і довго думав над собою
Блакитний вечір вдома навесні,
Тим часом як спливалася водою
Його зоря на темному веслі.

Я не скажу, що я — оце той вечір
В блакитнім одязі на зорях при воді…
Важкий вогонь мої закутав плечі,
Закутав так, що вже не рад собі…

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Ніч Івана Богуна

Як ти летіла! як ти довго билась!
Мала з малих, крилечечко із крил,
Сама собі сама собою снилась
До переджнив’я, груш і до могил.

Не треба вже нічого говорити.
Твої уста цвітуть в устах моїх.
І не зроню я слова, як з молитви,
До тих любовей, де любов — ще гріх!

1976

Микола Вінграновський – Я скучив по тобі…

Я скучив по тобі, де небо молоде,
Два наших імені розлука вполювала
Й за руки їх, розлучених, веде,
Отак довіку б їх не розлучала.

Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь
Високим срібним поглядом на тебе.
З вогню і вод, від неба і до неба
Твоїм ім’ям на тебе я молюсь…

…Зимовий сад під вороном білів.
Стояли очі у вікні сухому.
Смеркалося. Година йшла на сьому.
Життя лежало тихо, як посів.

І глянув я на тебе з білоти,
Забіг туди, забіг і звідти глянув!
Тебе я прошу: з погляду, з туману,
З могил і вітру серце відпусти!

Душа моя в цвітінні, і немає.
Нема цвітіння — більшого нема!..
А снігодощ над вовком пролітає
І Ріг Кривий поволі обніма.

1975

Микола Вінграновський – В кукурудзинні з-за лиману…

В кукурудзинні з-за лиману,
Де тихі дині в жовтих снах,
Де зайченята плачуть маму
І голубим сміється птах,

В невільнім вив’яленім літі,
Де в переліті вже крило,
Де сохнуть далі перемліті
І за селом сидить село, —

Мене окликнув хтось!.. Був голос
Жіночий — вогкий і тремкий.
Я оглянувсь — ніде нікого:
Ні губ, ні кроку, ні руки.

Але душа моя затерпла —
Відкрилась голосом отим
Дорога біла середстепна,
Де йшлось великим і малим,

А множество вже стало станом
Позаду мене в небесах…
І я заплакав над лиманом,
Де голубим сміявся птах!

1974

Микола Вінграновський – Боюсь поворухнутись…

Боюсь поворухнутись… тишина…
Я ще не знав такої легкості й свободи:
Чи то весни колиска запашна
Мене гойднула в чисті небозводи,

Чи, може, хто з благословенним словом
До мене в душу стиха нахиливсь…
Не знаю, хто… не бачу… озовись!
У мене все на відповідь готово!

Нема нікого… тиха тишина…
Гойдається колиска запашна,
Течуть небес зелені й сині води…

Думки невиказані стали за порогом,
Рости, моя розбуджена тривого!
Я ще не знав такої легкості й свободи.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Чорна райдуга

1957

Микола Вінграновський – Цієї ночі птах кричав…

Цієї ночі птах кричав
У небо відлетіле.
Цієї ночі сніг упав —
На чорне впало біле.

Цієї ночі уночі
Ми тихо говорили…
Різдвяні пахли калачі,
Шибки в мороз горіли.

З далеких берегів і лоз
В цю снігопадь лапату
Приніс від зайця Дід Мороз
І дещо нам у хату.

Один лиш птах кричав-болів
За морем, за горами,
І наш різдвяний стіл білів
В кутку під рушниками.

1963

Микола Вінграновський – Вже сказано ні в одлетілому літі…

Вже сказано “ні” в одлетілому літі,
Хоч вчора-звечора було іще “так”,
Червоно та біло у жовтому житі
Зацвів та опався знервований мак.

Ідеш чи стоїш, але слово за слово,
Ідеш чи стоїш — за літами літа.
Не встиг оглянутись, як слово солоно
На сон твій, на крок, на літа обліта.

1965

Микола Вінграновський – Зазимую тут і залітую…

Зазимую тут і залітую,
В цій великій хаті не своїй,
У кутку відтихну, відлютую,
Намовчусь у темряві німій.

Поза полем небо та піднеб’я,
З-попід неба димаровий дим,
І літак, що сам летить від себе,
Дві тополі і вітряк один…

Слово моє, сила моя, славо,
Сльозо моя, гніваню ти мій,
Хто і що зріднило нас й послало?..
Воле моя світла, не темній!

1963

Микола Вінграновський – І замалий, і неширокий…

І замалий, і неширокий
Цей світ без берега і меж,
Що з ночі в ніч притихлим оком
В вікні дорогу стережеш.

Суха та шибка чи волога
У сніголет чи в дощосіч,
Але порожня йде дорога
З гори під гору, з ночі в ніч.

Вже й сон твої цілує ноги,
Спориш сіріє за дверми —
Та заверни мене з дороги,
Ти хочеш! можеш! — заверни!

Невже нам дітись де немає?
Хіба ти в мене не одна?..
Ти б завернула, та немає,
Ні слів, ні голосу нема…

1980

Микола Вінграновський – Елегія

Літа жадань, літа сум’ять і знади!
Усе, усе — водою з-під човна.
Страждай і плач тепер, моя ти сладо,
Журись журбою серця і чола.

Оце і все із поля наших снів.
Скінчилися обжинки навіжені.
Я накосив лиш нервів добрий сніп
Та вимолотив радощів півжмені.

Та ще надія б’ється в голосіннях!
Та ще любов біжить у манівці,
Як та сльоза, підпалена промінням,
По вечоровій стомленій щоці.

1962

Микола Вінграновський – Лошиця з дикими і гордими ногами…

Лошиця з дикими і гордими ногами,
Із ніздрями рожевими на сонці
І матово-темнавими вночі,
Лошиця із мінливими очима —
То чорними, то синіми, то мідними —
Під мідним пасмом звітреної гриви,
Лошиця із сріблястим животом,
Який я обніматиму не скоро,
А обніму — забуду світ і сон!
Лошиця з табуна цивілізації.
Яку я вилучив і гнав через Хрещатик,
Летів за нею з мертвою вуздечкою
Повз кіностудію і мертвий стадіон,
Стьобаючи гарапником жадань,
Лошиця із шовковими ключицями,
З шовковими пожежними губами.
Яку я гнав по шпалах і по тінях,
Скажи мені, як далі жить мені??!

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Повернення Хікмета

Мій антисвіте з дикими ногами,
Із роздівоченими стиглими грудьми
І стиглими вигинистими стегнами,
Прости мене, помилуй і врятуй!
Мій антисвіте з чорним животом,
З чернечо-чорно-чорними губами,
Із міріадами незвіданих галактик,
Які ховаються в тобі, і клекотять,
І рухаються власними законами,
Порядками, системами і низками,
Як би тебе змінить я не бажав!
Неясна ти. Як мій народ, неясна…
В ногах твоїх сиджу я, ніби меч.

1964

Микола Вінграновський – Будеш, мати, мене зимувати

Будеш, мати, мене зимувати,
Будеш мати мене коло хати,
Будеш мати мене коло хати…

Ходить полем мій кінь вороненький,
Ходить полем мій кінь молоденький,
Ходить полем коник молоденький…

Будеш, коню, мені воювати,
Будеш, коню, собі долю мати,
Будеш, коню, собі волю мати…

А ти, мати, мене та від хати,
Будеш, мати, мене проводжати,
Мене проводжати та не забувати…

1963

Микола Вінграновський – Піч

Зірок запізнілі курчата
Розбіжаться від мене в ніч —
Вибігай за село стрічати,
Моя посивіла піч!

Приголублю твою затулу,
І під струнами рогози
У кімнату мене вези,
Теплотою всміхайся чуло…

Хай не шестеро буде нас,
Хай один я прийшов поки що —
Твого комина чортів бас
Соловейком мені засвище.

Коли мати, забувши втому,
Вже не вмістить за стіл родини —
Будеш їсти свою солому
Й подивлятися на годинник*.

І тоді, коли я з двора
Прийду снити дитинним спомином, —
Ти всміхатимешся, стара,
І в минуле зітхатимеш комином…

Стане день за твоїм порогом —
Будеш мрійно мене проводжати
Димарем своїм зверху хати,
Голубою хустиною з нього…

І коли закружляє ніч —
Встану я в твоїх мріях чулих!
Ти забудеш зітхнути, піч,
Своїм комином у минуле.

1955

страницу нашли по запросам:
  • вона була задумлива як сад
Автор:
Дата:
Из той же категории: (Микола Вінграновський)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

два × 5 =

Сейчас читают:
top