Микола Вінграновський – Вже ночі під листопадом ночують…

48453

Микола Вінграновський – Вже ночі під листопадом ночують…

Читайте также: Описание ноутбука Chuwi AeroBook

Вже ночі під листопадом ночують,
Примерзла опустилася латать,
І щуки воду слухають — не чують,
І снігурі поміж сніжинами летять.

Сміється заєць з морквою за вухом,
Зеленим носом ловить сніженя…
І пахне шишка біля себе сухо,
І степ лежить від мене — до коня…

Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком,
Двадцятим віком почнемось — нема!..
Учоренько тут басувало літо,
Тепер дивися: молода зима!

І стежка вже не лащиться під ногу,
І не співає — каркає лиш птах…
Взуваймось добре на свою дорогу,
Вдягаймось тепло на зимовий шлях.

Я обніму тебе. Тебе я обнімаю.
Мій білий подих на твоїй руці,
Холоне мла. І каже: облітаю, —
То каже мак.

1976

Микола Вінграновський – Серпнева елегія

З Лівіу Даміана

Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,
Наче ту пару з небачених чаш із віків,
Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,
Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?..

Хто тебе краде мені над миготливою хвилею,
Небо чиє в твоїх чорних боїться очах?
Боязко й різко плачемо ми уві сні над сповилою,
Ми над сповилою в темних ночах по ночах.

Чом замерзаєш ти листом останнім у лісі,
Зносиш прокляття чиї у тремтінні своїм,
Чом на губах твоїх мій поцілунок потріскавсь,
Мій поцілунок безпомічний, наче зимовий посів?

Сестри — чиї? Чиї вони сестри кохані?
В білих одежах вони йдуть на зморене дно,
І одиноку краплину вогню зорять вони Із туманів.
Де нам ховатись, кохана, ми вже не знаєм давно.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Повернення Хікмета

1971

Микола Вінграновський – Гоголю

В Холодній Балці ніч відьмача,
Чорти в зеленому чаду,
І на вогні стегно теляче
Чортам обслинює губу.

В Холодній Балці Сіра Відьма
З винових ходить королів.
Ця Сіра Відьма ще свобідна,
І носик їй свобідно впрів.

В Холодній Балці над лиманом
Нирки пірнають в золоте.
І Сіра Відьма крупним планом
Собі коханнячко плете.

Вона плете його недбало,
І так і сяк, туди й сюди,
Плете зумисне і небавом
І губить знов свої сліди.

Та Сіра Відьма — кров з туманом —
Заходить в королів-сватів,
І чорно плачуть над лиманом
Програлі армії чортів.

їм світу чорного не видно,
І Сіра Відьма їм свята —
Не мала бідна Сіра Відьма
Ще на собі свого чорта.

Його ще тінь не прилетіла,
Він Відьму ще не пив з долонь,
її шовкову тишу тіла.
Шовкову тишу, як вогонь!

1969

Микола Вінграновський – Рябко, і дощ, і з вітром цвіт…

Рябко, і дощ, і з вітром цвіт,
І мамалиґа, й небо з богом,
І пізній розум з ранніх літ,
І ранні рани за порогом.

Усе, усе, усе — для битви!
В часи страждань, болінь, жалю
Я повен першої молитви:
Свободи тінь в душі ловлю.

Червоний місяць аж горить,
З діброви хмара виступає,
І світ на груди наступає
Моїй тривозі-полетить!..

А полетить. Бо манна з неба
Не падає і не впаде.
Нам дуже й дужче жити треба —
Свобода в нас і — з нас іде!

1964

Микола Вінграновський – Ти, сивий лісе в сутіні прозорій…

Ти, сивий лісе в сутіні прозорій,
І ви, гаї в зелених льолях літ,
Нічого так не треба, як в підзор’ї
Мені ваш голос чуть і стежить ваш політ.
В глухій глибочині всевладної хвилини,
Коли забуха в серці світлий дим
І золотаве слово України
Горить у горлі порохом сухим,
Тоді-звулканення! А не безсила мука.
І чи моя у тому винина,
Що, мій народе, доля наша стука
В моє вікно без тиші й криги сна.

1963

Микола Вінграновський – Сестри білять яблуні в саду…

Сестри білять яблуні в саду.
Мати білять хату та у хаті.
Біля хати білий батько на канапі
Вигріває війни та журбу.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Пісня Сіроманця

Мати білять яблуні в саду.
Мати білять хату та у хаті.
Біля хати білий батько на канапі…

Мати білять яблуні в саду.
Мати білять хату. Білять хату…

1963

Микола Вінграновський – За літом літо, літо літо лове…

За літом літо, літо літо лове,
Чорніє ніч, де вчора день ходив.
І сивіє життя, як поле ковилове,
Як дивне диво з-поміж дивних див.

Що посміхалося — сьогодні у задумі.
І що журилося — не журиться, мовчить.
Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі.
І ти мовчиш. Мовчання, й те мовчить.

Не оглядайся! Що ти, що з тобою?
Не оглядайсь! Біжи, біжи бігом.
А тихо як… І місяць під водою,
Неначе совість плаче під вікном…

Дурний, та й все!.. Дивись, яка пора!
Дивись, яке зіходить товариство!
І в твоїй долі вибито вогнисто:
Земля твоя й Вітчизна — не мара!

Є правда і любов! і є святий поріг,
Де тиша битви виліплена з крику.
Її творив ти. Нею бив, як міг.
Священна сивина життя цього довіку.

1962

Микола Вінграновський -Ходить ніч твоя, ходить ніч моя…

Ходить ніч твоя, ходить ніч моя,
Їм не велено ночувать.
Коло кола ти, коло кола я —
Велим-велено начувать,
Що то ніч твоя, що то ніч моя,
Що то ти є ти, а то я.

Де рука твоя, де рука моя —
Не живе там ніч золота.
Коло кола ти, коло кола я,
Заліта душа за літа…

1965

Микола Вінграновський – Щуче

Озер осінніх сонні небеса,
І щучі дні, наструнені на спінінг,
І помідорів на росі наспілих
Краса притомлена, примружена краса.

Удар! Удар! — і колом-кумельгом
З хвоста на голову, із голови на хвилю
Летить, і котиться, і в’ється батогом
В манері рок-ен-ролівського стилю
Щучисько юне… Б’ється по дубах,
Латаття ляскає, куга кипить у муках,

Хвостом — по сонцю, хмарам — по губах,
Летить на берег реактивна щука!
І кумельгом в очах у щуки — ми.
Із ніг на голови, як стій, перевертаємось,
І перевернуто бентежимось, і маємось,
І “Волга”, й небо, й луки із людьми,
І цибулина церкви, і тополі,
І сизі села димарями вниз!
І доля наша… Що ж робити долі.
Коли вже щука хвалить верболіз?..

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Відпахла липа…

Озер осінніх сонні небеса,
І щучі дні, і срібне око шини,
Казан чубатий, хліб і ковбаса
І… Антонінині примружені жоржини.

1965

Микола Вінграновський – Людина і ніч

Усе роздягнено, і все напоготові.
Ніч повертає голову: пора!
Гармата — бух! І горобці — ура!
Розквітли океани малинові.

Півлюдства дивиться півлюдству в темні очі.
Ще мить, ще мить! І ще єдина мить!
Любов чи смерть? Свобода а чи гніт!
І вічне вже владарювання ночі?

Усе роздягнено, і зближуються кроки…
Серця, держави, квіти, літаки,
І космос, і розлуки, і роки,
Усе роздягнене, оголене… на доки?

1964

Микола Вінграновський – До думи дума доруша…

До думи дума доруша…
Стодоли дум — в одну стодолу!
Дивись і думай, моя доле, —
До думи дума доруша.
Стобальним, стоглобальним болем
До неба дибиться душа.
До думи дума доруша…
Стодоли дум — в одну стодолу!

Любов болить! Любов болить!
Дощів водневих гробопади…
Докіль не буде в людства злади?!
Любов болить… любов болить…
Страждання, голод, здирства, зради…
З людей здоров’я жебонить…
Любов болить! Любов болить!
Дощів водневих гробопади…

1963

Микола Вінграновський – Фуга

Сутеніло. Сатаніло. Погляд сходив кров’ю…
В скафандрі хмар ішло землею небо.
Сутеніло.
Бомбами, бомбами,бомбами
Бийте свободу в лоб!..
Праворуч кинувсь я, я кинувся ліворуч…
А небо йшло в скафандрі хмар землею.
А бомбами, а бомбами, а бомбами
Кущилася земля у неба під ногами.
Я кинувся праворуч і — до себе…
А небо йшло на милицях землею, —
Бо бомбами, бо бомбами, бо бомбами…
Кущилися вже небо і земля.
Я зупинився.
Сутеніло…
І тут побачив я у неба на руках
— Де бомбами, де бомбами, де бомбами —
Побачив я у неба на руках,
Її
Побачив.
Небо несло її, сповиту білим ситцем.
Вона була у неба. на руках,
Сповита білим ситцем дешевеньким,
А небо йшло на милицях землею,
Ішло і посміхалося… Тим часом
За нею — за свободою, — вже бігли,
Вже бігли океани і ліси.
І наші долі, і дівочі очі,
Щоб одірвати клаптичок із неї
І стати нею хоч на мить! Частково!..
Бомбами,
бомбами,
бомбами…

1963

Автор:
Дата: