Микола Вінграновський – Згорають очі слів…

41555 Микола Вінграновський – Згорають очі слів…

Содержание

Микола Вінграновський – Згорають очі слів…

Згорають очі слів, згорають слів повіки.
Та є слова, що рвуть байдужий рот.
Це наше слово. Жить йому повіки.
Народ всевічний. Слово — наш народ.

1964

Микола Вінграновський – За селом на вечірній дорозі …

За селом на вечірній дорозі
У промінні осіннього сонця
Я зустрів своїх батька-матір.

1964

Микола Вінграновський – Поблимало впівщастя…

Поблимало впівщастя — й будь здоров!
Пісочок хитрий: наче він з невчора…
Посушу сірники в твоїм волоссі.

1975

Микола Вінграновський – У хаті холодно…

У хаті холодно. Твоїх духів лиш запах.
Серед подвір’я на сухій акації
Одружується шпак.

1975

Вінграновський Микола – Червоний светр…

Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі.
Лимонний вітер задмухав понаддніпровий вечір…
Так це було спочатку: ніч і зойки сойки в плавнях…
Темнавнй вітер, темні губи й темні трави травня.

1963

Микола Вінграновський – Ти звідки йдеш?

Ти звідки йдеш? Ти мова, чи ти хто?
На жовтий лист
Ще трішечки безлистя…

1975

Микола Вінграновський – Погасло на ніч світло…

Погасло на ніч світло, лиш Десна
Вустами темними
Свій берег п’є і хоче.

1975

Микола Вінграновський – Поснув сірий лід…

Поснув сірий лід горою сніг.
Ще б трохи мені, пам’яті: з грозою
Біжить руда вечірня череда.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Ви чуєте?..

1975

Микола Вінграновський – Прилетіли коні…

Павлові Загребельному

Прилетіли коні — ударили в скроні.
Прилетіли в серпні — ударили в серце.
Ударили в долю, захмеліли з болю,
Захмеліли з болю, наїржались вволю.

Отакі-то коні — сльози на долоні.

1964

Микола Вінграновський – На вухо літу коник сюркотить…

На вухо літу коник сюркотить:
Небесні в тебе очі, схаменися!

1975

Микола Вінграновський – Між очеретом…

Між очеретом зорі під Десною.
Я обнімаю слово. Відлітає
До тисячі іще маленька тиш.

1975

Микола Вінграновський – До Золотих воріт

До Золотих воріт ти ходиш. Не ходи —
Там з неба дощ. В горосі твоє плаття.

1975

Микола Вінграновський – Над чорнобривцями в саду…

Над чорнобривцями в саду
Останнє яблуко висить.
Останній лист упав на чорнобривці вчора.

1964

Микола Вінграновський – Під рябими кущами…

Під рябими кущами вухатими,
Де стерня босі ноги коле, —
Зайці котять передніми лапами
По городах капусту в поле.

1964

Микола Вінграновський – Прилетіли гуси…

Прилетіли гуси, сіли у воротях,
Оті білі гуси в червоних чоботях,
В червоних чоботях, в хустинках рябеньких,
Заґелґали гуси, що я ще маленький…

1964

Микола Вінграновський – По хвилях бачу…

По хвилях бачу, доле — до тогО!
Ожина дивиться. У зуби аж заходять…
Хто ж, як не я, ще грається з собою…

1975

Микола Вінграновський – Молоденька хмаринка…

Молоденька хмаринка
Шука в небі хатинку —
Та у небі її не знайдеш.
Молоденька хмаринко,
Нема в небі хатинки,
То ж куди ти, хмаринко, підеш?

Зиму де зимувати,
Літо де літувати
Та і як тоді жить, як на те?
Молоденька хмаринко,
Йди до нас у хатинку —
Під вікном у нас вишня цвіте.

Цвіте зранку кульбаба,
Цвіте жовта троянда,
І жовтеньким курчатка цвітуть.
Будеш їх поливати,
Будеш їх напувати,
А вони тобі щастя дадуть.

1968

Микола Вінграновський – Котик, котик…

Котик, котик,
золотий животик,
а хвостик залізний —
не ходи нам пізно!

Не буди ще з ночі
нам медвяні очі,
медом, соне, ти
очі нам масти.

Будемо ми спати,
а мати співати.
І ти, наш коточку,
задрімай в куточку.

1968

Микола Вінграновський – Далекими світами…

Далекими світами
Вночі і по ночах
Горбатими морями
Летів додому птах.

Його мала голівка
Боялась над крилом —
Та зацвітала гілка
Блакитно-білим сном.

І птах сказав до себе,
До вітру на крилі:
Нам лиш літати небом,
А жити на землі.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Вогненна людина

1963

Микола Вінграновський – Озирнулись маки…

Озирнулись маки: що таке?
Вітер крикнув макам: утікайте!
Голови червоні пригинайте
І тікайте, бо воно таке!

Потолоче, витолоче, вимне,
Гляньте: від кульбаби тільки пух!
Плигне, стане, чорним оком блимне,
Розженеться та об грушу — бух!

Шпаченя злетіло на гілляку,
Кличе тата, та немає слів.
По стіні на хаті з переляку
Чорний кіт по вуса побілів!..

А воно сміється й позирає:
Мало, бачте, битися йому!
Хто воно, ніхто в дворі не знає,
Лиш одне-говорить воно: му-у-у!

1968

Микола Вінграновський – Розкажу тобі я ще й про те…

Розкажу тобі я ще й про те,
Як у зайця вухо не росте,
Як росте у зайця довгий хвіст,
Довгий хвіст від лісу через міст.

Розкажу тобі я про сніги.
Про сніги, що ходять без ноги,
В тих снігах є пісня на губах,
Біла-біла пісня у снігах.

У тій пісні заєць наш сидить,
У тій пісні вухо його спить,
І росте в тій пісні його хвіст,
Довгий хвіст від лісу через міст.

1965

Микола Вінграновський – Куди тобі, сонечко?..

— Куди тобі, сонечко?
— До зими.
— Ось моє віконечко!
— Підвези.
— Де ж ті везли-везлики,
Як нема?
Везлики-замерзлики
Край вікна!
— Що ж мені робитоньки?
Я пішло.
На затоки й витоки,
Де було.
Там я і сидітиму
На горі,
На морозі грітиму
Снігурів!

1968

Микола Вінграновський – Ця казка на білих лапах…

Ця казка на білих лапах
Іде уночі по дорозі,
І місяць тече по хатах,
І в казки на віях сльози.

Іде вона й тихо плаче:
Андрійка ніде не баче.
Чи ліг вже Андрійко спати,
І де ж ця Андрійкова хата!

З верблюдних пустель голодних,
З тюленячих вод холодних
Йдучи, наша казка стомилась,
Невже ж це вона заблудилась!

В торбині у казки літо,
Зима в тій торбині та осінь,
Ліси в тій торбині і квіти,
Де казці бувать довелося.

Іде вона, наша казка,
Аж дивиться — наша хата!
Андрійко не міг ще спати,
Заходь в нашу хату, будь ласка!

1968

Микола Вінграновський – У ластівки — ластівенятко…

У ластівки — ластівенятко.
В шовковиці — шовковенятко.
В гаю у стежки — стеженятко.
У хмари в небі — хмаренятко.
В зорі над садом — зоренятко:

Вже народилися.
Лиш зажурилися
Старезна скеля над урвищем
Та дуба всохле стовбурище.

1968

Микола Вінграновський – В ясновельможному тумані…

В ясновельможному тумані,
Де під березою бугор,
При всій-усій своїй осанні
Коронувався мухомор.

Дивіться також:  Микола Вінграновський – Синичко, синичко…

І стала глибша і свіжіша
Качачо-гусяча ріка,
Ожина стала ще ожіша,
Горіх, так той свого горішшя
Вже ж натрусив — земля в дірках!

І раптом запалахкотіли
Раптовим золотом гаї,
Заоглядались, поніміли,
Мов не тутешні, не свої,

Бо в золотій жовтневій рані,
Де під березою бугор,
В ясновельможному тумані
Коронувався мухомор!

1980

Микола Вінграновський – Літній ранок

Джмелі спросоння — буц! — лобами!
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над джмелями
Дзвінки-дзвіночки лісові.

Повільне сонце на тумані
До проса випливло з води,
Де на пташинім щебетанні
Тинявся малиновий дим.

Лиш сонях спав, хоча й не мусив,
І ось за те, аби він знав,
Важкий ячмінь медовим вусом
Бджолу за лапку лоскотав.

У картузах із парусини
Комбайн комбайнові гукав:
— То що ж косить? Воно — все синє!
Де льон? Де небо? Де ріка?

1964

Микола Вінграновський – Що робить сонце уночі…

Що робить сонце уночі,
Коли у лісу на плечі
Тоненька зіронька сидить, —
Що робить сонце? Сонце спить.
Що робить місяць по ночах,
Коли земля йому в очах,
Земля, ромашка і вода, —
Тоді він сонце вигляда.
Що роблять сонце й місяць вдвох,
Коли в снігах біліє мох,
На сіножать сніги сніжать
І снігурі в снігу лежать?
Тоді їм холодно обом
З нашим собакою й котом,
З них кожен холодно сія,
І літа ждуть вони, як я.

1965

Микола Вінграновський – Наїлися шпаки снігу…

Наїлися шпаки снігу — співать перестали.
До шпаківень, а в шпаківнях вітри ночували.

Один вітер — Вітер Грудень, другий Вітер Січень.
Третій Лютий, льодом кутий, дощами посічений.

Заплакали шпаки журно, знялись за туманом,
Прилетіли весну стріти — прилетіли рано.

1965

Микола Вінграновський – На рябому коні прилетіла весна…

На рябому коні прилетіла весна,
Снігу сорок лопат їй прикидало плечі.
На рябому коні що везла — не везла,
Але дещо і нам привезла для малечі.

Привезла щавелю для зелених борщів,
В білій хмарі дощу привезла на Великдень.
З нею зайчик приїхав на теплій щоці,
І виглядує зайчик, поки йому видно.

Горобцям привезла по три пуди зерна,
По два пуди зерна їх сусідам — синичкам.
Снігурам по пуду, аби кожен з них знав.
Як в снігах зимувать і як жить на позичках.

Прилетіла весна на рябому коні,
Снігу сорок лопат привезла для годиться.
І мені привезла все, що треба мені,
Але що привезла, не скажу, — таємниця.

1964

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Микола Вінграновський)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

9 + 11 =

Сейчас читают:
top