Оксана Лятуринська – Зуб, ратище, копито, пазур…

41445 Оксана Лятуринська – Зуб, ратище, копито, пазур…

Оксана Лятуринська – Зуб, ратище, копито, пазур…

Читайте также: Рецепт Творожні Ласощі за 15 хвилин

Зуб, ратище, копито, пазур.
Тут муж ішов на силу вражу.
Сурмив тут мамут. Тут ведмідь
печерний вів кошлатий слід.
Кружляв тут яструб в яснім небі,
по озеру плив чорний лебідь.

Оксана Лятуринська – Ліси ловитв! Опійні ночі!…

Ліси ловитв! Опійні ночі!
Звір затремтить, птах затріпоче.
Непевен час ані барліг,
ані відбочини доріг.

Вогні запалять хтиво очі.
Хижак напружиться, і скочить,
і переможно сподалік
у ліс потужний кине рик.

Оксана Лятуринська – Устами славлена…/strong>

Устами славлена
стріла стужавлена.
Хвалена, хвалена,
в отруті калена!
Стріла окрилена,
стріла доцілена.
Кров’ю гартована
стріла значкована.

Оксана Лятуринська – І знову цілу ніч верзлося…

І знову цілу ніч верзлося:
біжу зацькований, мов звір,
і слід кривавиться на росах,
і піт рудий туманить зір.

І знову бачу світ багряно.
За мною полум’я і дим,
гаряча заграва над станом,
безправ’я над добром моїм.

Дивіться також:  Біографія Оксани Лятуринської

І знов в ганьбі стріваю ранок,
і ліс мені, мов звірю кліть.
Та прийде день мій невблаганно,
ще мить, ще мить!..

Оксана Лятуринська – Один лишився сам на сам…

Один лишився сам на сам.
Нема ні кревного, ні друга.
І любкою — помститись туга,
і туга — подругою дням.

Отак натрапити зненагла
вполудне чи в досвітні роси
і бачити — о туго спрагла!—
як жах обличчя перекосить,

як все круглішатимуть очі…
Де край жорстокого надхнення?
Мов псам, відкинуть духам ночі
на потіп ворога імення.

Оксана Лятуринська – За око — враже око…

За око — враже око,
оселя — за оселю!
Благословляйте келих,
де хміль нуртує соком!

За око — враже око!
Одному з двох упасти.
Рука тверда, гранчаста,
ніж гострий та широкий.

Оксана Лятуринська – Ти ще не вмер, ти ще не вмер!…

Ти ще не вмер, ти ще не вмер!
Через розбурханий Дністер
з Дніпра ти видибаєш, Боже!
Впадуть долів боги ворожі.
Перед лицем великих чуд

жахнеться князь, чернець і люд.
Тоді ж у громі-блискавиці
запаляться скирти пшениці.
Злетить офірою когут.
Явися, Боже, і пребудь!

Оксана Лятуринська – Створив ти землю, оболоки…

Створив ти землю, оболоки
й людину дотиком і дихом,
чинив добро і діяв лихо,
ти повнив дні й вершив ти роки.

Являвся пращуру, вогненно
злітав до хатнього порога.
На землю ти зсилав Дажбога
і вергав їй сліпу Морену.

Владав ти всесвітом, Свароже!
Впаду на твар свою: воскресни!
Твого народу жрець безчесний
вклонився Одіну. Чи ж гоже?

Яви лице у блискавицях!
Удар, розжар, розсип, розверзни!
Нехай хула в устах замерзне,
і хай ім’я твоє іскриться!

Дивіться також:  Біографія Оксани Лятуринської

Оксана Лятуринська – Важкі киреї, золоті…

Важкі киреї, золоті
далматики та оловіри,
і княжі корзна, і щити,
ножі, списи, мечі, сокири.

Ковтки, підвіски. Барми й гривни.
І соболі, білиці й куни.
І згуки рогу переливні,
й гучні від перегонів луни.

Розгонисте небесне грище,
все довше, ширше, глибше, вище.
Є лицарству де погуляти
і хист і силу показати.

А пугар з золота тяжкий
по вінця повниться медами,
він із руки і до руки
кружляє хмільно за столами.

Олег. Ольгович Ярослав.
Як не пізнати Святослава?
Щит ясний — сонце, очі — став,
а обіч його — ратня слава.

Роман. Данило. Осьмомисл.
Тобі все лицарство шановне —
хоч шапку скинь і уклонись —
і йде злот-пугар заздоровно.

Оксана Лятуринська – Волинські буколіки

У луках гра сумна сопілок.
Хіба пашня зросла безсило?
Чи між пшеничних, житніх піль
вродились колоси сліпі?
Чи корінь вітер-сонце сушить?
Чи не справдився сон пастуший —
багатство золотих черед,
розшитий ременем намет,
чемерка бита та наопліч
і сплетений аркан з коноплі?
Або вода знесла шувар,
і млин, і села в хижий яр?
У луках гра сумна сопілок.
Не хмарилось і не горіло,
і хліб зернистий не поліг,
і вершиться вежасто стіг.
По сіль, мабуть, ідуть підводи
чи десятину — княжий поділ
везуть до двору й до церков.
Були жнива і будуть знов.
Чорнозем споконвіку родить.
І світ — мов гончара розводи,
немов квітник з-перед вікна.
Чому сопілок гра сумна?

Оксана Лятуринська – Не знаю, як це почалось…

Не знаю, як це почалось.
Прийшов, намовив мені хтось?
Чи серце схаменулось: — “Мало!”?
Чи щастя весен заблукало?

Дивіться також:  Біографія Оксани Лятуринської

Навкруг долини зацвіли,
джерела срібло розлили,
і палац став зі знаком лева,
на пальці — перстень королеви.

Упав самоцвіт на чоло —
життя стобарвність і тепло.
— Все, що корону прикрашало,
обрана, посідай настало! —

Невже? Невже? І, сурмлячи,
це прогриміли сурмачі.
Перстами радости і віри
я боязко торкаю ліру.

Оксана Лятуринська – Щастя згублені ключі…

Щастя згублені ключі.
Якби їх знайти хутчій!
Пошукати в лісі, в полі,
запитать, зустрівшись, Долі:
“Ти горою, Доле, йшла,
чи мої ключі знайшла
з золотими обідками?
Щоб пізнати, що ті самі,
там намітку під кісник
накарбовано з весни.
Чом я пояс попустила?
Не інакше — вража сила.
Чом цяцькований обруч
не тулила обіруч?”
Посміхнеться оком Доля:
“Довгі, довгі луки поля
і темніший ночі гай.
Як згубила, то й шукай!”

Оксана Лятуринська – На озера на глибокі…

На озера на глибокі
залюбки виходить лебідь,
а орел ширяє в небі,
а орлу подружить сокіл.

Із країн південно-синіх,
із країн лише далеких
щовесни летять лелеки,
носять вісті провесінні.

Оксана Лятуринська – На труну Ольжичеві

Був стрункий, неначе ясень,
гарний, мов царенко.
Де наш красень, де наш красень? —
Вмер, вмер молоденький!

Ой не вмер він, ой не вмер він
смертію своєю,
не зеленим вкритий дерном
дбайливо ріднею!

І китайка жалобова
очі не прикрила.
Може, галич десь у рові
сині очі пила.

Очі пила, тіло рвала
пазуром хижацьким
на поталу, на поталу…
Як натрапити зненацька,

де знайти би місце скону,
в кого б запитатись?
Щоб троянду там червону
посадила мати;

щоб юнацтво України
присягало свято
на прапори жовто-сині
за свій край вмирати.

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Оксана Лятуринська)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

четыре × пять =

Сейчас читают:
top