Олекси Стефановича – Сонет

51854

Олекси Стефановича – Сонет

Із Подєбрад до Праги і назад,
Щоб завтра знов полинути, як птиця,
Якій ніде надовго не спуститься,
Якій простір і вітер, а не сад.

Хай вигнання часами у стократ
Бува темніш і тяжче, ніж темниця, —
Іще ясніш і різьбленіше сниться
На чорнім тлі золотоверхий град.

Давно душа подружена з піснями —
І виться б їм над ночами і днями,
Але мудріш од співу німота —

Владніше струн уміє вона звати
У висоту, де світиться мета
І віє дух офіри і посвяти.

Прага, 1929

Олекси Стефановича – Молитва

О Ти, що тамо, де Почаїв,
Під небом вставши голубим,
Далеко в простори засяяв
Золотоглавієм своїм,
О Найсвятішая, Єдина,
До стіп схиляюся чиїх,
Умилостив свойого Сина,
Щоб від одра її воздвиг!

Прага, 1926

Олекси Стефановича – Плач Ярославни

Мури якісь, хтось ридає на мурах,
А перед мурами степ…
Де б це, скажи мені, вірний мій джуро,
Ми опинилися, де б?

Мрія далека про соняшний виплив —
Пасмуга світла бліда.
Хто це отрути смертельної випив,
Хто це так рано рида?

Чуєш? Зозулею хоче злетіти,
Хоче у далеч кудись…
Чув те квиління жіноче, що вітер,
З мурів здійнявшись, доніс?

“Я б, — каже, — в зелень його перенесла,
В зелень з кривавих калюж!
Дайте мені ви для синяви весла!
О, не даєте… Чому ж?..”

Дивіться також:  Біографія Олекси Стефановича

Чуєш? Ридає до вітра, до сонця…
Впала на камінь, ячить…
О, який сумний, заплаканий сон це!
О, яка гірка це мить!

Прага, 1923

Олекси Стефановича – Дорошенко

Є.Маланюкові

“Занадто панська — Польща. З нею важко.
Гидке — московське: вірний твій холоп,
Сміття твоє, підніжок твій Івашко.
З такими жить — добра нам не було б.

Туди нам треба глянути, за море.
Хоч і далися турки узнаки,
Та тільки з ними лад якийсь утворим.
О Боже, пронеси часи тяжкі”.

І, може, й блисла би, соколю-вовче,
Одна усім просторам булава,
Коли б не поховало Ярополче,
Коли б не погребла тебе Москва.

Прага, 1924

Олекси Стефановича – Жабиний хор не дасть собі спокою…

Є.Маланюкові

“Занадто панська — Польща. З нею важко.
Гидке — московське: вірний твій холоп,
Сміття твоє, підніжок твій Івашко.
З такими жить — добра нам не було б.

Туди нам треба глянути, за море.
Хоч і далися турки узнаки,
Та тільки з ними лад якийсь утворим.
О Боже, пронеси часи тяжкі”.

І, може, й блисла би, соколю-вовче,
Одна усім просторам булава,
Коли б не поховало Ярополче,
Коли б не погребла тебе Москва.

Прага, 1924

Олекси Стефановича – Сон Перуна

Зростає грім Дніпрових струн,
Замурували хмари обрій…
Як ніч, нахмурився Перун, —
Його обурив сон недобрий,

Таке ввижалося йому:
Чужий, нахабний хтось приходив
І насміхався: “3атамуй,
коли ти бог, Дніпрові води…”

І котить гнів стара душа,
Кремінно витесана з дуба:
У хмарах — темрява й пожар,
У хмарах — рокоти і труби.

Реве та стогне Дніпр у млі,
Земля здригається, як в трясцях…
І шепчуть злякано в селі:
“О, він ніколи їм не дасться…”

Дивіться також:  Біографія Олекси Стефановича

Прага, 1924

Олекси Стефановича – Сокіл

Сокіл літа високо,
Сонцю і бурі-січі
Остре соколе око
Дивиться просто в вічі.

Кігті — кігтити хмару,
Дзьоб — щоб її клювати,
Крил замашних удари —
Рвати її на шмати.

В кожную мить готовий
Кинуть кубло колюче, —
Зринуть, як стріл раптовий,
Що неминуче влуче.

Сокіл літа високо.
Сонцю і бурі-січі
Остре соколе око
Дивиться просто в вічі.

Прага, 1936

Олекси Стефановича – Просто. Не йти праворуч…

Просто. Не йти праворуч
Ані ліворуч — ні.
Хай лише вітер поруч,
Вічний сурмач борні.

Вітер, що хмарі — в груди, —
В груди, в горби хребта…
Поруч хай вітер буде,
А вдалині — мета.

Чорно кругом чи біло,
Не зупиняти рух.
Може зламатись — тіло,
Але ніколи — дух.

Прага, 1936

Олекси Стефановича – Крізь смерть

Їм північні вітри гудуть,
Їм сніги замітають путь,
А вони ідуть без упину,
А вони без спочину йдуть.

Їм шати залляла кров,
На шмати — їх корогов,
Та кожен, кожен із них
Смертю смерть поборов.

Їм північні вітри гудуть,
Їм сніги замітають путь,
А вони ідуть без упину,
А вони без спочину йдуть.

Прага, 1933

Олекси Стефановича – Юрій

У силі своїй — всепотужний.
Краса його — криці краса.
В десниці спис харалужний
І смерть на вістрі спися.

Вже давнім затяте змагання,
Та досі комонь пам’ята
Храпке гадюче харчання,
І кров, і хряскіт хребта…

Німіють. В майбутньому зриться
Борня незрівнянно тяжка,
І лита з криці десниця
Списа міцніше стиска.

Прага, 1934

Олекси Стефановича – Два

Вони встають живими у словах:
“Смієшся ти, а я ридаю, друже”.
Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе,
Так не сміявсь, не плакав у віках!

Дивіться також:  Біографія Олекси Стефановича

З того плачу котився небом жах,
Того сміху і пекло не заглуше…
Їх два було, чиє ширяння — дуже,
Чиє крило — напруга і розмах.

Та рід й земля, що праведно-суворі,
Лиш одного взяли у вартові:
Нехай згучить в чужинному соборі:

“Не мертві будьте, душі, а живі”, —
Нам із-над круч рокоче, “Заповіте”,
Твоє “вставайте, кайдани порвіте!”.

Прага, 1938

Олекси Стефановича – Вічна слава

Доби славної та великої
Піднесемо ми корогви!
Буде хвала йому, тому рикові,
Тому львиному — “йду на ви!”

Слава князеві недосягнена:
Він як пард ходив, був як тур.
Слава часові, коли загнано
Руський цвях в царгородський мур.

Слава лицарям: над їх чолами
Нахилялась лише гроза.
Їм за п`угари були ш`оломи.
Годував їх кінець спис`а.

Славмо княжу могутність лев’ячу
І козачу силу жаску.
Слава вічная Конашевичу
За похід його на Москву.

Слава гетьманові Виговському.
Скільки часу не утекло б,
Злонапасникові московському
Не забути про Конотоп.

Задвигтіла гора Андрієва,
Клекотить Михаїлів град…
Слава дневі вступу до Києва.
Слава граду й війську стократ!

І віквічно пребудь прославлена
— Божих воїв тобі салют! —
Замордована, закривавлена
Перемого Базару й Крут.

Прага, 1940

Олекси Стефановича – Недобре

Багрим, недобрим колом,
Так, мов його не треба,
Так, як іще ніколи,
Сонце упало з неба.

Дням голова відтята,
Захід – кривава повідь.
Щоб море вогню залляти,
Вилили море крови.

Багато крови, багато,
Та ради не дасть огневі, —
От-от він прорве загати
І рине по всьому небі.

Пожар півнеба кривавить.
Мовчать на дзвіницях дзвони.
Ніхто не спитає навіть:
“Чом захід такий червоний?”

Багрим, недобрим колом,
Так, мов його не треба,
Так, як іще ніколи,
Сонце упало з неба.

Прага, 1923

Автор:
Дата: