Олесь Гончар – Бура трава без води…

41477 Олесь Гончар – Бура трава без води…

Олесь Гончар – Бура трава без води…

Бура трава без води
В гарячім конанні злягла.
Над степом, од сонця рудим,
Дзвінка пролітала стріла.
Все заглушила на мить
Сила стріли молода.
Повітря навкруг аж кипить,
Мов сонячна світла вода.
Співуча стріло! Як і ти,
Прожити б хотів життя.
Вперед блискавицею йти,
Не знати назад вороття.

Олесь Гончар – Україні

Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає.
Вже лицарів твоїх сліди
У полі вітер замітає.

Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну матір.
Тобі по краплі, всю, до дна
Готовий кров свою віддати.

І не страшить мене Сибір,
І не страшать кайданів дзвони.
Велика Україно, вір:
За тебе встануть ще мільйони.

І лицемір’я упаде,
І славословіє погине.
Розправить крила молоде
Безсмертне плем’я України!

1941, Харків

Олесь Гончар – Лебеді

На кривавій вечірній воді
Білі ячать лебеді.
Вітре бурхливий, повій,
Озера зруш супокій.
Тиші ясної раби,
Не знали ми вік боротьби.
Чого ми бажали, куди пливли?
Для чого на світі жили?
На кривавій вечірній воді
Білі ячать лебеді.

1941, Харків

Олесь Гончар – Молодий весняний грім…

Молодий весняний грім,
Синє його рокотання
Збуджує в серці моїм
Тужливе чекання,
Коли вже знедолений люд,
Зачувши весняні грози,
Не подумає: це пливуть,
Знову пливуть бомбовози.

15 жовтня 1941 р.

Дивіться також:  Олесь Гончар – Спека в горах

Олесь Гончар – Атака

Скрегоче залізом округа,
Смертю повітря фурчить.
Я знаю той ступінь напруги,
Коли вже ніщо не страшить.

Святе божевілля атаки
В тобі поглинає все.
Через яри та байраки
Незнавана сила несе.

Немає ні рідних, ні любих,
Нема ні жалю, ні тривог.
Байдужим стаєш до згуби,
Могутнім стаєш, як Бог.

1942

Олесь Гончар – Холодногорська тюрма

Ворота сюди широкі,
А звідси й щілинки нема.
Знялась у небо високе
Холодногорська тюрма.

З високих її поверхів
Дивлюся на місто моє.
Сонце над ним, як безсмертя,
Вільне й рожеве встає.

Красень Держпром біліє
По пояс в зеленім саду.
Серце колись там зустрів я,
Якого більш не знайду.

Усе найдорожче я втратив,
Що мав у житті до війни.
Не маю ні друга, ні брата,
Лиш маю — чотири стіни.

1942

Олесь Гончар – Ні кінця їй не видно, ні краю…

Ні кінця їй не видно, ні краю —
Все війна, і війна, і війна.
Я доріг, думав, тисячу маю,
А, виходить, лишилась одна.

Остається блукати по світу,
Лиш блукать, а нікуди не йти
Й молоду мою душу розбиту
Кожен день на розп’яття нести.

1942

Олесь Гончар – Інеєм вкрито гілля…

Інеєм вкрито гілля.
На шиї слизька петля.
Не бийсь, не пручайся дарма.
Тих, кого любиш, нема…

Мерзла, як кістка, земля.
Стогони чути здаля.
Могильна задуха, могильна пітьма,
Надії ж — нема, нема!

1942

Олесь Гончар – Крізь сіре сіється сито…

Крізь сіре сіється сито
Дощик осінній.
Мабуть, нам більше не пити
Кубки весільні,
Мабуть, нам більше не бачить
Ранки весняні.
Чуєш, як сосни плачуть,
Од горя п’яні.
Чуєш, як степ ридає
Без вільного плуга.
А долі не жди, немає,
Одна лиш наруга.
Одна лиш наруга зухвало
| Свистить нагаями.
Скільки вже тих не стало,
Які були з нами!
Близькі вже стали далекі,
Ми гинем ні за що.
У вирій летять лелеки,
Як юність пропаща.

1942

Олесь Гончар – Мабуть, я їду вмирати…

Мабуть, я їду вмирати
На Україну додому.
Знімуть патрони й гранати,
Передадуть другому,
Мене ж поволочать за ноги,
В окопі зариють пустому.
Весело їхать, їй-богу,
На Україну додому.

1942

Олесь Гончар – Полтава

Мов яхта біленька, у зелені плава
Мирна моя Полтава.
Чужого солдата говірка гаркава —
Невже це моя Полтава?

Дивіться також:  Олесь Гончар – В бункері

Сміється до нього землячка лукава —
Зрадлива моя Полтава.
Ведуть нас у табір — доріжка

кривава.

Ні!

Не моя це Полтава!

1942, Полтава

Олесь Гончар – Етап

Пораненим білим звіром,
Арештована, виє зима.
Білі ідуть конвоїри,
Біла тьма.

Біла тьма у степу голосить,
Полонені валяться з ніг.
Ідуть полонені босі.
Горить сніг.

15 грудня 1942 р.

Олесь Гончар – Україна

Україна — плантаторське поле,
Україна — лиш ярем скрипіння,
Україна — плачі й голосіння,
Які не вщухають ніколи!

1943

Олесь Гончар – Хто мене вправі судити…

Хто мене вправі судити
В зборищі цьому рабів?
Гордий, нікому годити
Ніколи в житті я не вмів.

Й за гроші я не продався,
Під силою спину не гнув.
Гордий! Зате й настраждався —

нівроку,

Щасливим ніколи не був.

1943

Олесь Гончар – Рокочуть дніпровські пороги…

Рокочуть дніпровські пороги,
Шовкові співають трави:
Не завжди ми падали в ноги
Покірно, мов пси лягаві.

Не завжди нас зневажали
І правили нами кретини.
А тепер ішаками стали
Горді сини України!

1943

Олесь Гончар – Ітиму я цькований…

Друзі були — розбрелися по світу,
Сили були — по фронтах розгубив.
Кров’ю й моєю ці ниви полито,
Та, мабуть, мені не діждатися жнив.

Ітиму я цькований, йтиму осміяний,
Не в силі нічого забути, зректись.
Даремно чужими вітрами обвіяний,
Все вірний тому, у що вірив колись.

1943

Олесь Гончар – Маріння

Це було десь —
Байдужі пожежі, ніч, канонада.
Доблесть, як епос. І зрада.
І ліс, просякнутий кулями ввесь.
Це було десь.
Шмигнули в деревах чужі силуети,
Блиснуло, свиснуло вістря багнета.
А клич, мов ракета, звивавсь до небес.
Це було десь.
Ревла, стугоніла смертельна темрява.
Де впала зоря — народилася слава
В здриганні осяяних рідних берез.
Це було десь.

7 січня 1943 р.

Олесь Гончар – У муках…

У муках, у битвах я, серцем вразливий,
Цілий усесвіт збагнув.
Тому ходжу по землі юродивим,
Клену-проклинаю війну.
Безглуздя її проклинаю велике,
Лють геростратів нового часу.
Утікши з полону, на зелені вічній
Я, босий апостол, телят пасу.
Годі! Втомивсь од кривавої праці!
Знову блакитним замилуюсь днем!
Декламую в степу Горація.
Читаю телятам: carpe diem*.

1943

Олесь Гончар – Ранець візьму на плечі…

Ранець візьму на плечі,
В кишеню — паперу лист.
Піду, невідомий предтеча,
У вітряний чорний свист.

Дивіться також:  Олесь Гончар – Л.Голота. Післяслово

Туди, де кедри стали
На скелях в гігантський зріст,
Піду од нужди, од печалі,
Од чорних попалених міст.

Піду я в краї невідомі,
Піду за блакитні моря,
Де в чорному димному громі
Білі міста не горять.

Невольниче сонце хмуро
Світить в краю моїм.
Посеред тигрів бурих,
Може, знайду свій дім.

Повний зневаги до всього,
У нетрях збудую вігвам.
В єдиного вірячи Бога,
Якого створю я сам.

Олесь Гончар – Поля навкруг мене

Поля навкруг мене. Жита попід руки.
Забуду про війни, забуду про муки,
Про дим у воронках, нудоту від крові,
Смерть лейтенанта мого на півслові,
Коли ми ходили на штурм бліндажів,
Коли шматували нас міни чужі.
Знов слухаю степу я срібні пісні,
Знов чую, як пахнуть святі полині.
Марево бачу: отари овець
На обрії йдуть, водяні, навпростець.
Живий я!

1943

Олесь Гончар – Мужні прострелено крила…

Мужні прострелено крила
Думі моїй молодій.
Скільки змарновано сили,
Скільки розбито надій!

Себе не жалів я для бою,
Вина не моя, що не вмер.
Гірше! З самим собою
Один я зостався тепер.

Вітчизна запродана знову,
Хазяїн знайшовся новий.
Мені ж твоя доля готова,
Сірий курай степовий.

1943

Олесь Гончар – Віхола

Нагадала мені віхола,
Що окоп мій заміта,
Як ти в госпіталь приїхала,
Вся від сонця золота.

Вся в цвіту пругкої зрілості,
Смаглощока і туга,
Від дівочої невмілості
Іще більше дорога.

Чи й тобі оця хурделиця
Хоч що-небудь нагада?
…Сніг сухий степами

стелеться

І окоп мій заміта.

1943

Олесь Гончар – Мій дух бунтарський…

Скажи, яку, Іудо, плату
За голову мою береш,
За скільки мічених, проклятих
Срібляників ти продаєш

Моє життя твоїм хазяям
У боягузливім листі?
Щоби у тернові засяяв
Я розіп’ятий на хресті!

Я знав війну, не знав я миру,
За праведні мої слова
Хай, може, ляже під сокиру
Моя чубата голова.

Її, оцінену в металі,
Сьогодні, може, до стовпа
В кривавому вогкім підвалі
Штандартен-фюрер відруба.

Але обдуреними будуть
Тобою тішені купці.
Хіба ти поведеш до суду
Нескорені думки мої?

Я вольним був, таким і буду,
Однаковим у всі часи.
Мій дух бунтарський, ти, Іудо,
Із тілом їм не продаси!

1943

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Олесь Гончар)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

11 − 7 =

Сейчас читают:
top