Олесь Гончар – Спека в горах

41481 Олесь Гончар – Спека в горах

Олесь Гончар – Спека в горах

Батьківщино, для нас підійми
Чорну хмару далеку.
На безводді потріскались ми,
Ніби камінь у спеку.

Батьківщино, здалека пошли,
Нам терпіння й відваги.
Потемніли твої соколи
У горах від знемоги!

І вставала одна з-за Дніпра,
А друга — із Дунаю.
Котру мати, а котру сестра
Посилала — не знаю…

1944

Олесь Гончар – Гірський етюд

Мов дівчата худенькі, ялини
Розбрелись по безпліддю гір.
Дерев’яна гірська хатина,
Чорних буйволів повен двір.

І хазяйська дочка-мадярка
Виносить мені молока.
Усміхнулась до мене жарко,
Та усмішка її не така,

Як у тої, що десь у школі
Перед дітьми сумна стоїть, —
Від мене, від скель цих голих
На відстані цілих століть.

1944, Трансільванія

Олесь Гончар – Землячка

В країні скелястій,

країні убогій,

У горах високих,

найближче до Бога,

Де жити не хочуть і сірі тумани,
Де тільки гуляють

вітри та бурани,

Та, гір цих самотніх

самотня цариця,

У небі ясному кружляє орлиця, —
Сьогодні, як видиво

рідних степів,

Тебе я на скелі зустрів.
Косинка біленька,

з пакетами сумка,

Подряпані руки в засохлій крові.
Втомившись, присіла,

сухар собі хрумка,

Як білка горіхи свої лісові.

Дивлюся на тебе, а бачу Украйну,
Сміюся до тебе, а плачу в душі.
Усі мої втрати, і болі, і тайни
Ти в сумці принесла

в ці гори чужі.

1944, Трансільванія

Олесь Гончар – Мене війна веде все далі

Мене війна веде все далі
Просторами чужих земель.
Де й наші птиці не літали,
Іду, мов давній менестрель.

Я вірю в пісню, як в молитву,
І смерть, здається, на війні
Щадить мене в найтяжчих битвах
За… недоспівані пісні.

Дивіться також:  Біографія Олеся Гончара

Коли при спалахах заграви
Вночі, ввірвавшися у дзот,
Я дістаю із-за халяви
З піснями вольними блокнот

І на трофейному папері
Лягає туга І печаль,-
Я наче відкриваю двері
У рідний дім, у рідну даль…

І, як сновиддя золоте,
Мені тоді снується
Про давнє і дзвінке! Про те,
Що плаче і сміється —

Наказ: “Вперед!” — Я знов ховаю
Окопну лірику свою.
Й на повен зріст — до того краю,
Де знову бути нам в бою.

1944, Тиса-Пюшпекі

Олесь Гончар – Плацдарм

Ми вночі підійшли до ріки,
Форсували із ходу її.
У підхмар’ї заграв маяки
Нам горять в несходимі краї.

Ким ти зміряна, збройна пітьма?
Де твої причаїлись пости?
Повороту з плацдарму нема,
Не настелені нам ще мости.

І не треба! З цієї землі
До своїх не зійдем переправ.
Каштане! Пали кораблі,
Тільки мужність у серці зостав.

1944, Тиса-Пюшпекі

Олесь Гончар – Білу ніч…

Білу ніч, як кришталь, дзвінку
Крик ракети прорвав.
Небо все у кривавім вінку,
В терновім вінку заграв.

— Хлопці,

Кому з нас сьогодні вмирати? —
Питається хтось із нас.
Мовчки бредуть білі халати.
Крик ракети погас.

Звиклі до крові, на все ми готові.
До смерті втоптали шляхи.
Ми знаєм — нам буде у праведнім слові
Прощено всякі гріхи!

Олесь Гончар – Побратими

Ласкавих, ласканих подруг,
Здається, я забути зможу.
Солдатський стан, суворий круг
Тих, з ким в краї ішов ворожі,

Хто рану тамував мою
Для себе триманим пакетом,
Для кого був я у бою
Лиш побратимом, не поетом,

Із ким у ріках крижаних,
Охрещений, як у Йордані,
Я плив до берегів чужих
У вогнянім чаднім тумані,

Хто поруч на бігу зов’яв,
Із рук не випустивши зброю, —
Забути їх не зможу я,
Вони завжди переді мною.

1945, Мор

Олесь Гончар – Май мужність ти

Май мужність ти зізнатися у всьому:
Що вже нема колишнього вогню,
Що рада б ти віддатися другому,
Що я тобі його не заміню.

Май чесність ти присяги всі зламати,
При місяці прошептані колись.
Не зможеш ти по пам’яті кохати.
Не хочу жертв. Не треба. Не проси.

1945, Мор

Олесь Гончар – Ямб

Данину юності віддам
І більш писать не буду.
Тебе, розхристаний мій ямб,
Як дівчину, забуду.

Дивіться також:  Олесь Гончар – Був я в середні віки капітаном…

У тих полях, де я співав,
Женці хліба посіють.
Дівчата ті, яких кохав,
Дітьми розбагатіють.

Гріхи, замолені давно,
Під старість не згадають.
Як біле молоде вино,
Я також переграю.

Лише сновиддя золоте
Іноді наснується
Про давнє і дзвінке!

Про те,

Що плаче і сміється —

Коли у відблисках вночі,
Крізь сполохи, крізь громи,
З трофейним ямбом на плечі
Ішов я в невідоме.

1945, Мор

Олесь Гончар – Жнець

Весняними ясними вітрами
Наші перші овіяно драми,
Наші перші щасливі незгоди,
Наші чисті закохані гніви.
Які в них були насолоди,
Які у них чулися співи!

Пронеслося, як сонячні зливи,
На ниві чужій упало.
І прийшов хтось інший, щасливий,
У серпі його сонце сіяло,

1945, Мор
(Угорщина)

Олесь Гончар – На золотих парусах

Красуня задумана осінь
Золоті паруси нап’яла.
І сонце променем косим
Мене протяло, мов стріла.

Із прекрасним на серці болем,
Із осколком у серці ясним
Я на кряж по камінню голім
Лісом іду багряним.

Заберусь на саму вершину,
Подивлюся — відомо куди!
Немов невгамовному сину.
Я серцю скажу: лети!

Крізь осінь оцю золотаву,
Через кряжів гірських моноліт
Лети у мою державу,
В молодий мій стомовний світ.

І спитається осінь: хто це
По горах стрімких та лісах
Пролітає, прострілений сонцем,
На моїх золотих парусах?

ЗО вересня 1945 р., Балатон

Олесь Гончар – Карнавал

Гики, та гуки,
Та звуки цимбал.
Сьогодні в мадяр карнавал.
Вулиця валом валить,
Вирує,

реве,

карнавалить.

Гуляй.
Виноградар зібрав урожай.
В центрі бочку везуть із вином
Розцяцьковану, у квітках.
Дівчата на ній верхом
У білих сидять сорочках.
Розмальовані в них обличчя,
Кухлі в руках з вином.
Язичницький буйний звичай
У вулицю б’є напролом.
Ілонка на бочці, п’яна,
Вакханка моя молода,
Гукає мені, окаянна:
“Шандор, іді сюда!
Матір я уласкаю,
Батька одуриш ти,
Глянь — я уся палаю,
О, Єзуш-Марія! Прости.
Будемо, Шандор, пити,
В бункері повно вина.
У світі нам двічі не жити —
Сервус!

До дна!

Що тільки можна віддати,
Все я тобі віддам.
Голу мене цілувати
Будеш, як Єву Адам”!
Цимбали, та гики, та гуки —
П’яна в очах каламуть.
Чорні натруджені руки
Білих вакханок несуть.

З0 вересня 1945 р.,
Мор

Олесь Гончар – Дівоча пісня

В полі ми окопи вже позагортали,
Що ви їх узимку тут колись довбали.

Дивіться також:  Олесь Гончар – В бункері

Чоловіче діло я робити вмію,
На твоїх окопах пшеницю посію.

Як поштар проходить, не зайде

в обійстя,

Вже давно не чути від милого вісті.

Десь війна далеко, десь поза Карпати,
І міста чужії трудно вимовляти.

Я для тебе ласки вірно зберігаю
Та подушку білу слізьми вимиваю.

Повертайся, любий, повертайсь до

хати,

Підемо укупі ми пшеницю жати.

Хай не перестоє, хай не переспіє,
Хай достиглий колос вітром не розвіє.

1945, Барті

Олесь Гончар – Брати

Свою землю, далеку, святу,
Не забудем до згуби.
Як матроси в чужому порту,
Ми тримаємось купи.

Став і я чомусь ніжний такий
В цім краю невеселім.
І для мене тут всі земляки,
Хто у сірій шинелі.

І для мене усі тут брати,
Із дитинства знайомі,
Чи не батько єдиний ростив
Нас в єдиному домі?

Чи не мати єдина малих,
Як орлиця орлята,
Боронила від бід і від лих,
Доки зможем літати!

Тим-то й землю, далеку, святу,
Не забудем до згуби.
Як матроси в чужому порту,
Ми тримаємось купи.

1945, Камендін

Олесь Гончар – Танкіст

Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наорані смертю за мить.
І хлопець — одне вугілля —
Біля танка свого лежить.

Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Бо жити б йому ще треба
В незайманих десь містах,

Ще б чути довкола себе
Той гомін прекрасних міст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.

І руки його обгорілі
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяють білі
На спаленій масці лиця!

Бо то ж недомріяна мрія,
То ж вірність його комусь —
Напис на танку біліє:

“Жди —

я вернусь!”.

1945, Секешфехерварф

Олесь Гончар – Моравія

Колись тут ходили брати із Солуні,
І слово рум’яне, як те немовля,
У крижмо зелене, в розгорнуте вруно
Приймала уперше оця земля.

Воно виростало для битов і слави,
В наметах училось, не знаючи парт.
Сягнуло на північ звідсіль, від Морави,
Дала йому північ і силу, і гарт.

І бачать сьогодні Кирило й Мефодій,
Як в давню колиску свою гомінку
Вернулось це слово, змужніле в поході,
Вернулось, як воїн в лавровім вінку.

1945, Грінава

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Олесь Гончар)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

16 + 1 =

Сейчас читают:
top