Press X to Win 80-го рівня

Днями відбувся реліз Lineage II Revolution Degradation для мобільних платформ. Ігри, рекламна кампанія якої почалася за ~6 місяців до цього. Користувачеві обіцяли небачений досі рівень графіки (за мірками ігор для смартфонів, зрозуміло), захоплюючий геймплей, епічні баталії і т. д. Погравши в LIIR приблизно 5 годин, я готовий розповісти, чому ти повинен придушити в собі ностальгічні почуття про давно минулих днях студентської юності, сверхоптимистичной першій половині нульових і епоху розквіту ММО РПГ в цілому. Адже ігровий процес в LIIR ще менш динамічний, ніж зимова риболовля. Подробиці під катом.

Tutorial? Ні! Геймплей

Що ми звикли бачити в мобільних іграх відразу після чергової пафосною заставки-intro? Правильно. Всенепременное навчання. Короткий екскурс по основним игровм механікам, здібностей персонажа і іншим тонкощам. LIIR не стала винятком. От тільки, чи речовини у місцевих геймдизайнер виявилися занадто забористыми, або загребущі ручки видавця з вічним бажанням оказуалить все по максимуму дотяглися до суті проекту занадто рано. Однак тут туторіал і є ігровим процесом!

Ні, я не жартую. Докачавшись до 21 рівня, я все ще стикаюся з навчальними вставками! На 6-й годині ігрового процесу, судячи з усього, я не пройшов і половину місцевого туториала. Так, ідея плавної подачі інформації сама по собі хороша. І правильна її реалізація обеспечиваает плавне і ненав’язливе занурення користувача в ігрову всесвіт. Знайомство з LOR-му повинно було проходити строго дозовано і не викликати шоку і відторгнення з-за великої кількості інформації. Але 6 годин… Ні, це вже перебір. Адже ми говоримо про гру для мобільних платформ. Про казуальном проекті, середньостатистична ігрова сесія в якому не повинна перевищувати 10 хвилин. На жаль, у хлопців з Netmarble на цей рахунок інша думка.

Гра, яка грає сама в себе

На жаль, місцевий туторіал, порівнянний по епічності і розмахом хіба що з творами Л. Н. Толстого, є чи не найбільшою проблемою гри. Фатальним недоліком неї по праву можна і потрібно вважати систему автоматичного виконання квестів.

Від гравця не потрібно знайомитися з місцевою картою. Адже персонаж сам знайде дорогу і добереться до місця наступної заруби з мобами. Від гравця не потрібно навіть натискати кнопки в бою. Навіть для лікування і заповнення мани. Персонаж б’ється, лікується і переміщується повністю автономно. Практично те ж саме стосується і місцевих підземель. Хіба що боси змусять тебе натиснути кілька кнопок виклику потужних заклинань або спец. здібностей.

Так в чому ж полягає участь гравця? Поліпшення шмоток і зброї. В витрачання місцевих ресурсів на прокачування здібностей героя. І на інші, плавно підводять до необхідності доната дії. Питання про те, чи можна назвати такий ігровий процес захоплюючим, настільки риторичне, що гідний попадання в Палату Мір і Ваг.

Сюжет і Квести

За рівнем банальності і патетики з сюжетом основної лінії LIIR може посперечатися хіба що якийсь мексиканський серіал. Чергова епічність заруба самого доброго Добра з самим злим Злом викликає навіть не саркастичную усмішку. А тверде бажання видалити додаток. Але може бути хоч місцеві квести принесуть ковток свіжого повітря?

Детектив? Немає. Геноцид чергового десятки перевертнів

Куди там! Весь асортимент завдань, одержуваних від місцевих NPC зводиться до випилювання черговий натовпу чергових низкополигональных і мыльнотекстурных мобів в найближчій гаю ще більш схематичних дерев. Ф-се! А якщо згадати ще й автоматичне виконання оних… Можна взагалі назвати те, що відбувається грою? На мій погляд, немає. Це навіть на інтерактивний комікс не тягне.

Підсумки

Що ж ми отримали в результаті? Абсолютно неиграбельный, посередній в графічним плані продукт, не здатний не те що втримати користувача, але і скільки-небудь його заманити. Сміливо проходимо повз і не витрачаємо час.