Василь Стус – Менi здається, що живу не я…

41418 Василь Стус – Менi здається, що живу не я…

Василь Стус – Менi здається, що живу не я…

Менi здається, що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моїй подобi.

Нi очей, нi вух,

нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий
в своєму тiлi. I, кавалок болю,
I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис.
Ти, народившись, виголiв лишень,
а не прирiс до тiла. Не дiйшов
своєї плотi. Тiльки перехожий
межисвiтiв, ворушишся на сподi
чужого iснування.

Сто ночей

попереду i сто ночей позаду,
а межi ними — лялечка нiма:
розпечена, аж бiла з самоболю,
як цятка пекла, лаконiчний крик
усесвiту, маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.

Василь Стус – Над осiннiм озером

Цей став повiсплений, осiннiй чорний став,
як антрацит видiнь i кремiнь крику,
виблискує Люципера очима.

П’янке бездоння лащиться до нiг.

Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на вiття виголiле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлi сосни
i на пропащу голову мою.

Охриплi очi збiглися в одне —
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душi!

Василь Стус – Порiдшала земна тужава твердь…

Порiдшала земна тужава твердь,
мiський мурашник поточив планету.
Мiлiцьйонери, фiзики, поети
вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий український материк
росте, як гриб. Вже навiть немовлятко
й те обiцяє стати нашим катом
i порубати вiковий порiг,
дiдiвським вимшiлий патрiотизмом,
де зрiдка тiльки човгання чобiт
нагадуе: iще iснує свiт,
справiку заборонений, як схизма.
Ця твердь земна трухлявiє щодня,
а ми все визначаємось. До сутi
доходимо. I господом забутi,
вiтчизни просимо, як подання.

Title

Бiля метро “Хрещатик”
щоранку зупиняється
дитячий вiзок.
Двiрничка вибирає з чавунних урн
накиданий мотлох —
старi газети, ганчiр’я,
коробки з-пiд сiрникiв, недокурки,
навантажить ними вiзок
i сквером каштанiв рушає далi.
А сьогоднi, напередоднi свята,
вона вбрала найкращу спiдницю з сатину,
новенькi черевики й фуфайку,
навiть вiзок прикрасила
штучними квiтами з поролону.
Усмiшка й задума на її обличчi
творить рiвновагу щастя.

Дивіться також:  Василь Стус – Синові (переклад)

Василь Стус – Посадити деревце…

Посадити деревце —
залишити про себе найкращу пам’ять.
I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту
квiти, кущi, дерева.
Дикий виноград обснував гострi шпичаки,
розвiсив лапате листя
i навiть попускав синюватi грона,
повився повiй,
трублячи в поблiдлi сурми нiжностi.
Коло горожi порозпускались такi пiвники,
пiвонii, жоржини,
що заберуть очi i не повернуть.
Начальство, перевiряючи, як вони виконують
взятi соцзобов’язання,
завжди ставило проти графи
“заходи щодо естетичного виховання ув’язнених”:
ведеться на високому iдейно-полiтичному рiвнi.
Однi тiльки пiдписи високого начальства
Їм нагадували забутi шпичаки дроту.

Василь Стус – Їх було двоє – прибиральниця i двiрник…

Їх було двоє — прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi —
там, де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваї,
i жваво обговорювали замацану статтю
“Як ми готуємо пленум райкому”.
Мiж ними спалахнула жвава дискусiя,
в якому районi мiста
пленуми провадяться найкраще.
Двiрник був настирливий,
але прибиральниця не здавалась :
по пам’ятi вона цитувала Брежнєва.
Докази її, майже незаперечливi,
таки справляли враження,
бо двiрник, скiльки не опирався,
мусив був здатися.
З кишенi вiн дiстав
загорнений у газету снiданок —
цибулю, хлiб, кусень сала й пляшку води,
щедро розполовинив,
вiддавши їй бiльшу частину
хлiба, цибулi i навiть сала.
Поївши i попивши,
прибиральниця дiстала з-за пазухи
зашмарованого вузлика,
висипала в жменю дрiб’язок,
пiднесла до очей
i стала пiдраховувати навпомац.
Напевно, вона збиралася
розрахуватися за снiданок,
але двiрник зробив королiвський жест:
мовляв, не треба платнi,
сьогоднi вiн частує.

Василь Стус – Тато молиться богу…

Тато молиться богу,
тужить мама. Сестра
уникає порогу,
хоч вернутись пора.
Уникає — радiє,
повертає — мовчить.
Повечiр’я ще тлiє,
iще хвiртка рипить.
iще видно дорогу,
iще гусне жура.
Тато молиться богу.
I ридає сестра.

Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне…

На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.

Дивіться також:  Василь Стус – Чого ти ждеш?

Василь Стус – Вiдлюбилося…

Вiдлюбилося.
Вiдвiрилося.
Вiдпраглося.
День врiвноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюєшся
на власний архiв,
дорогий,
мов померлий родич.
Нiчний ставок попiд соснами,
книги, самота —
бiльше не зворохоблюють.
Свiт — мiрiадом досяжних мет.
Забаганки — здiйсненнi.
Простягни руку попереду —
схололими пальцями
вiдчуєш самого себе.
Спокiй
вичинений.

Василь Стус – Мумiя

1

Голова його заполонена спогадами.
(Вiчне перемелювання однiєї iстини:
гримаси пiдлостi,пiдлiсть пiдлостi,
пiдлiсть пiдлостi пiдлостi).
Хтиво показує старечим ротом :
те, що було 1968 року нової ери
вiддзеркалює,нiби в мертвiй водi,
подiї 1968 року перед Христом.
Рухається, зазираючи в брезклу воду.
Пiдiйшов побачив збагнув
збагнув пiдiйшов побачив.
Все вже збагнуте,
пiдiйшов побачив,
нi греця не збагнуть.
Але — стверджуватися :
утверджування покiйника,
реанiмацiя на рiвнi народження,
демократiя цвинтаря.
Очей — не треба.
Нiг — не треба.
Рук — не треба.
Зусилля — зайвi.
Зайва голова
на рудиментарних плечах.
Цар природи, вiнець її,
бiльшає, отже, малiє.

2

Проминання — цiлюще.
Одужання — самовтратою.
Дозрiвання — знищенням,
Вивершення — божевiллям.
Композицiя багатьох голов,
поставлених одна на одну

(перша спить,
друга спить,
третя — спить,
четверта, п’ята —
до нескiнченностi! —
спить)

Верхня пантрує сон.

3

Кинеш камiнь —
розходяться рiвнi кола.
Ловиш кола —
тодi вони знов збiгаються,
утворюють подобу
стисненої пружини.
Виймаєш камiнь —
чорнiє дiрка сама.

Василь Стус – Ось вам сонце, сказав…

Ось вам сонце, сказав чоловiк з кокардою на кашкетi
I витягнув п’ятака, схожого на сонечко.
А це вам дорога, вiн зробив кiлька ступнiв праворуч,
носаком позначивши її межу.
Щоб вам було радiсно —
вмикайте магнiтофони, транзистори,
берiть до рук iграшковi калатала,
бемкайте, хоч би й по головi.
Щоб не хотiлося їсти й пити —
слухайте лекцiї, дивiться популярнi кiнофiльми,
як ви житимете щасливо,
коли доправитесь небесного царства.
А щоб не капав за шию дощ,
пам’ятайте,
що будь-яка злива
колись-то кiнчається,
навiть потоп.
Буде холодно — спiвайте оцих пiсень,
при цьому вiн подав жмутик
проштемпельованих текстiв
(дозволено цензурою
для колективного спiву
двом, трьом i бiльше спiвакам).
Коли вам захочеться вiдпочити —
розучуйте цiкаву гру про вiйну,
уявiть, що опали вас вороги
i хочуть позбавити щасливого iснування.
Словом стрiляйте, кидайтеся на амбразури,
падайте пiд танки,
тiльки не розбiгайтесь, докинув вiн.
— Благодiйнику наш,
кому хочеться тiкати з раю,
загукали ми в одне горло,
вдивляючись в очi пiд кокардою,
схожi на двi крапельки ртутi.

Дивіться також:  Василь Стус – Напевне, так і треба…

Василь Стус – Я йшов за труною товариша…

Я йшов за труною товариша й думав:
щастить — таки людям,
задер ноги, i нiякого тобi клопоту,
востаннє блиснув голими стегнами покiйника,
а свiт хай собi ходить хоч на головi.
Та коли ми прийшли на цвинтар,
побачили стiльки машин, фургонiв, катафалкiв —
не те пiдступитися
голови встромити немає де.
Стояла величезна черга за ямами.
Кожен намагався захопити шмат землi
(на руки давали 1,5 х 2 метри).
Наша черга була вiсiмсот шiстдесят третя.
Де його було дочекатися
коли полiзло стiльки горлохватiв
той iнвалiд першої групи
в того право в тiєї немовля на руках
а той просто так — залляв з самого ранку слiпи
i суне куди втрапить
байдуже за капустою чи по смерть
Мали вже повертатися додому нi з чим
Думаю собi: приїдемо назад
я й кину покiйниковi як з кiлочка,
буде тобi вилежуватись, уставай-но
потерпи днiв зо три зо чотири
поки той плав спливе
однак спiшити — якого чорта
Аж тут пiдступається до нас
баба з двома кошиками
(на цвинтарi випродує городину)
вам ями треба питає
можу вiдступити свою
карбованцiв за сто п’ятдесят
Воно можна знайти й дешевше
але ж то тiльки звання що яма
а в мене просто тобi перина —
i полежати i виспатись
там самому чи й з молодицею
(у баби весь металевий рот,
що називаеться озброєна до зубiв)
Я вiдразу збагнув що це перекупка —
скуповує й перепродує цi ями
але не торгуючись
вийняв з кишенi грошi й вiддав —
на, щоб ти землi сирої наїлась.

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Василь Стус)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

5 × 2 =

Сейчас читают:
top