Василь Стус – Вертання

41428 Василь Стус – Вертання

Василь Стус – Вертання

Перерізане світлом вікно
вулиці — біле по білому
аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини.
I небо вологе — над.
Шлях у себе:
вабить (уже закритий),
відкривається (на розлуці).
Темінь. Шукай.
Що там? Сніг,
бором — кукурудзиння.
Досвітні таємниці.
Терикон.
Смердюча річка
глибом випахла.
Нехитрі подорожі
ставком.
Дитяча зверхність,
невимовлене зріднення
з кригою, з вітром.
Душе, шалій.
Скільки не повертайся
(черга даремних спроб) —
ось воно, зачудоване:
перерізане світлом вікно
вулиці — біле по білому.

Аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини. I небо вологе — над.

Василь Стус – Молочною рікою довго плив…

Молочною рікою довго плив:
об мене бились білостегні риби,
стояв нестерпний світ, як круча здиблений,
а попід кручу зяяв чорний рів.
Оце. Оце воно. Оце воно —
лиш ти і я. I здиблений, мов круча,
високий світ. Ану ж, тебе я тручу,
аби з тобою запізнати дно,
де літеплена річка молока
потьмариться до вигусклої спеки,
день збрижиться, утеклий і далекий,
і ледве висхла, наче віск, рука
малу об’яснить свічку. Мов живиця,
спижово-згускла обтікає ніч,
по краплі скапуючи.
Хай святиться
ця маячня, що стала при вікні
і білою, мов неміч, головою
об шибу б’ється. Хай святиться сон
і роками проритий, як прокльон,
цей спогад, що спотворений явою.

Василь Стус – Рятуючись од сумнівів…

Рятуючись од сумнівів,
б’ю телеграму собі самому:
вчасколивесьрадянськийнарод
івсепрогресивнелюдствоготуєть
сягіднозустрітичерговийз’іздкпрс,
бажаю тобі великих успіхів,
щиро заздрю, що ось уже тридцять років
ти живеш у найщасливішій у світі країні.
Але й після цього досада не минає.
Тоді я примушую себе пригадати,
що міжнародна обстановка
сьогодні складна як ніколи
і заспокоююсь.

Дивіться також:  Василь Стус – Синові (переклад)

Василь Стус – Як страшно відкриватися добру…

Як страшно відкриватися добру.
Як страшно зізнаватись, що людина
Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати,
коли вона захована помре
у темряві, щоб нишком відвезти
на цвинтар душ, і щастя запопасти,
якого вже до ран не прикладеш.
Як вабить зло. Як вабить гріх — піти
світ-за-очі, повіятися з вітром
і власної подоби утекти,
мов чорта лисого. Кульгавий день
увійде в темінь, гляне по криївках
і завагається. Бо шкода праці:
сидить при ватрі плем’я самоїдів,
щасливо позіхає. На вогні
печеться м’ясо. В казані окріп
переливається. Сьорбають юшку
і, повні філософських резигнацій,
мізкують, з кого б смажити печеню,
щоб стало на сніданок і обід.
Кульгавий день відходить, бо печерний
ікластий лютий смерк не западе,
допоки аж останній самоїд
не з’ість себе самого і помре
Iз філософським виразом. Мовляв,
Життя коротке, а — забракло м’яса.

Василь Стус – Напередодні свята…

Напередодні свята,
коли люди метнулися по крамницях,
виносячи звідти шпроти, смажену рибу,
шинку і горілку з перцем,
якийсь дивак, обутий в модні черевики
(такі тиждень тому були викинули
в універмазі “Україна” — двадцять два
п’ятдесят з навантаженням — дитячі штанці
вісімнадцятого розміру), облився чортівнею
і підпалив себе.
О, він горів, як порося, смажене примусом,—
налетів на людей, що культурно собі стояли
в черзі за цитринами.
Порозбігалися усі як один:
від нього так несло смаленим —
носа було навернути ніяк.
На щастя узялося кілька міліціонерів,
одразу вкинули його в машину
і помчали в бік Лук’янівки.
А черги ми таки достоялись. Аякже:
що то за святковий стіл без цитрин?

Василь Стус – Сьогодні свято…

Сьогодні свято.
Спереду трамвая
вчепили шмат полотна з написом:
“Хай живе рідна КПРС!”.
На зупинці, обступивши вагон,
один з-перед другого
люди пхаються у двері,
а старий чоловік,
геть обвішаний медалями,
лишився в кінці натовпу
і лається на чому світ стоїть.
Він набрався ще зранку
I ледве тримається на ногах.

Дивіться також:  Василь Стус – Чого ти ждеш?

Василь Стус – Утрачено останні сподівання…

Утрачено останні сподівання,
Нарешті — вільний, вільний, вільний ти.
Тож приспішись, йдучи в самовигнання:
безжально спалюй дорогі листи,
і вірші спалюй, душу спалюй, спалюй
свій найчистіший горній біль — пали.
Тепер, упертий, безвісти одчалюй,
бездомного озувши постоли.
Що буде завтра? Дасть біг день і хліба.
А що, коли не буде того дня?
Тоді вже гибій. Отоді вже — гибій,
Простуючи до смерті навмання.

Василь Стус – Цей корабель виготовили з людських тіл…

Цей корабель виготовили з людських тіл.
Геть усе: палуба, трюм, щогли
I навіть машинне відділення.
Морока була з обшивкою —
особливо погано держали воду місця,
де попадалися людські голови.
Коли утворювалася потужна водотеча,
діру затикали кимось з екіпажу,
в той час як решта
шукала щасливої пристані
у відкритому морі.

Василь Стус – У Прохорівці – сни, мов ріки…

У Прохорівці — сни, мов ріки
напровесні: об груди б’ють,
як об пороги. Думи йдуть,
неначе дзвони. I великі
тумани в головах ростуть.
У Прохорівці сни, мов ріки.
Так увижається не раз:
заснеш — не чути й третіх півнів,
і сновигають тіні дивні —
то Максимович і Тарас
бредуть Михайловим узвозом
угору й гору — аж до хмар,
де виткався Волосожар,
де марення чумацьким возом
пускаються у Крим по сіль.
А потім враз оступить біль
натужну душу — й не дихнути.
Iдеш у визорену ніч,
поки зблукаєш межи рути,
віддавшись довгій маячні.

У Прохорівці сни, мов ріки.

Василь Стус – Чоловік підійшов до меморіуму…

Чоловік підійшов до меморіуму
і прочитав на ньому власне ім’я:
вічна слава героям,
що полягли за незалежність Вітчизни.
Йому приемно й боляче.
Під однією сорочкою Колима і Ташкент.
Та мешканці міста зігнорували його:
хто повірить цій байці?
Якщо ти й живий — тим гірше для тебе:
вшановуєм тільки мертвих.
Весь клопіт скінчився, коли видали довідку:
“Пред’явника вважати за мерця”.

Василь Стус – Я сидів на весіллі…

Я сидів на весіллі
серед поважних молодиків —
у того голос, наче в диякона,
той остаточно схрип від горілки й співу,
а та в котрий вже раз переконувала присутніх,
що не така вже й дурепа,
як здається на перший погляд.
Я вигукував з усіма “гірко!”
і думав про Валентина Мороза,
згадував його лоб і волосся й очі
і переконувався знову й знову,
що горішньою частиною обличчя
він скидається на пророка.
Всі жували, пиячили, удавали з себе веселих,
I я жував, пиячив, удавав з себе веселого,
але так було гірко на душі,
так несподівано пронизливо гірко,
що побачивши, як дружина моргає
мені “ходім”,
з полегкістю відітхнув
і схопився за втечу,
як потопельник за соломину.

Дивіться також:  Біографія Василя Стуса

Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти…

То все не так. Бо ти не ти,
I не живий. А тільки згадка
минулих літ. Черед мости
віків блага маленька кладка.
А небо корчиться в тобі
своїм надсадним загасанням,
яке ти тільки звеш стражданням.
Ці роки, збавлені в ганьбі,—
то так судилося…

Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища…

Сидимо біля погаслого вогнища,
перетрушуємо в долонях попіл,
розтираємо витухлі геть вуглини:
а що як зажевріє раптом жар?
Тут темно і темно там і ще далі темно,
але жар ніби жевріє.
Ось він! задумано каже друг,
очі його туманіють страхом.
Бачу, відказую скорбно другові,
придивляючись до нічних світлячків.
Сидимо біля погаслого вогнища —
століття, друге, третє,
жар не стухає, не гасне.
Такщо друг, коли невіра його нестерпна,
називає купину вічним вогнем
і просить сірника,
щоб запалити цигарку.

Василь Стус – Спочатку вони вбивали людину…

Спочатку вони вбивали людину,
потім вбитого оживляли.
Реанімацією займалися
в косметичних кабінетах
(малярі — замість лікарів).
Справі оживлення
віддавали життя
цілі династії майстрів пензля.
Зате й відрізнити живого від мертвого
було неможливо.

Василь Стус – Вечірній сон…

Вечірній сон. I спогади. I дощ
колише світ розпуклого ясмину.
Бездомний вітер. Спи, маленький сину,
спи, сину мій маленький, коли хоч.
Немає мами нашої давно —
вертала, поспішала, забарилась.
Надворі дощ і ллє як із барила.
Заснеш — і чуєш: торготить вікно.
Здається, хтось підійде до дверей,
проситиме негоду переждати.
Ти ж, синку, спи і не питай про матір,
I більше не загадуй наперед,
бо не стоїть хвилина на хвилині,
хвилина на хвилині не стоїть.
Нехай тобі бодай у сновидінні
появиться очікувана мить.

Автор:
Дата:
Из той же категории: (Василь Стус)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

два × 4 =

Сейчас читают:
top